Антін Мухарський розповів цікаву історію про те, як він їздив на риболовлю з товаришем в Ягодин, де з ним стався цікавий випадок.
Про це він розповів на своїй сторінці у фейсбук, передає ІА “Цинічний Львів“.
В своїй публікації він розказує наступне:
“ЯК Я ВСРАВСЯ ЗА ПОРОШЕНКА
Минулого року ми з товаришем поїхали у Яготин на риболовлю. Є там урочище Лукомщина, що знамените своїми ставками, де клює найкращий в світі короп та карась.
Того літнього дня, закинувши вудочки, я розлігся на березі, в той час як товариш пішов із спінінгом шукати щучку. Справа була по обіді. Червень як раз повернув на липень, але ранню кукурудзу на силос ще не прибрали. То й не дивно, що коли мені захотілося скинути пообідній баласт, я, роззирнувшись навкруги (куди не кинь оком жодної людини), почимчикував саме до краю кукурудзяного поля яке підступало до берега, лишаючи по собі невеличку смужку рясного споришу ти дрібної травички. Всівся як кажуть «писок у лузі – дупа в кукурудзі».
Але справи не йшли. Сиджу я собі, нікого не чіпаю, аж раптом праворуч чую хтось наспівує: «Ля-ля-ля, фіалка розвіла і мама молода…». Котить таке молоде, жилаве на роздовбаній «Україні», але взрівши на березі снасті, зупиняє вєлік, роззирається по боках і побачивши мої безпорадні вибалущені очі, цілком природньо питається: «Ну шо клює?»
Чесно скажу: я відразу не знайшовся що й відповісти, тільки злегка перднув з переляку, від чого ще більше знітився.
«О, – каже жилавий, – а я вас впізнав! Ви знаменитий артист Арсен Мухтарський. Я на вас підписаний у Фейсбуці. А шо ви тут дєлаєтє?»
«Сру» – відповів я чесно, зашурхотівши листком туалетного паперу ну чисто тобі розтривожений жук-навозник.
«А ви за кого на виборах у Верховну Раду голосувати будете? Я – за «Слугу народа».
Замість відповіді я зашурхотів папером ще агресивніше, даючи зрозуміти що щирої розмови у нас не вийде.
«За «Об»єднаних націоналістів» чи шо?»
Думав щось відказати, але замість того ще раз обурено перднув.
«А-а-а, понятно, за Порошенка. За цього баригу! – хлопець різко відштовхнувся від землі ногою, застрибуючи на сидіння. – Та шоб ти всрався з тим Вальцманом! – тільки й кинув через плече, налягаючи на педалі.
Ще з пів хвилини я нашорошено шурхотів рожевою «Кохавинкою», зоседежено сопучи, аж поки приступ гомеричного сміху, не повалив мене на лужок подалі від купки свіжого навозу, що лишилася після жука у тіні високої кукурудзи до якої здалеку вже підбирався силосний комбайн.
Відтоді для мене термін «встратися від сміху» перестав бути абстрактною метафорою, набувши цілком реальних форм справжньої життєвої історії.
Уривок з книги «КАРАНТИН» над якою я прямо зараз натхненно працюю. Як хочете продовження – тицяйте пальчик вгору. Збираю 500 пальчиків – викладаю наступний фрагмент! Всім гарного настрою)))”