Минуло рівно п’ять років після трагічних подій в Одесі. Проросійські активісти (тодішні «антимайданівці») напали на учасників мирної проукраїнської акції в центрі міста.
Утім, останні дали відсіч нападникам. Згодом це назвуть перемогою над «русскім міром», однак жоден із винуватців досі не покараний.
Громадський активіст Віталій Устименко напередодні річниці подій 2 травня запевнив, що для нього цей день – про максимальний рівень концентрованої правдивості, без будь-якої гібридності чи двозначності. Також активіст наголосив, що ці події стали предметом цинічної та жорстокої спекуляції, котру здійснює ворог та чим живляться політики.
Напередодні 2 травня своїми думками поділилася і блогерка Олена Добровольська. Події п’ятирічної давнини авторка назвала апогеєм «руської весни» в Одесі, та додала: нині часи не менш темні.
Блогерка та письменниця Зоя Казанжи наголосила, що п’ять років тому Одесі вдалося не перетворитися на «Одеську народну республіку».
Політик, громадський діяч і поет Дмитро Корчинський переконаний, що справжній день звільнення Одеси слід відзначати не 10 квітня, а 2 травня.
А ось художник та директор Одеського художнього музею Олександр Ройтбурд спробував уявити, що сталося б, якби проросійським силам все ж вдалося окупувати місто. Першим пунктом у цьому переліку йде транспортна блокада та смерть одеського порту.
Власне, подібне, на думку митця, спіткало б і аеропорт, якщо той залишився б цілим. А ще торговельна блокада, невизнання «одеських паспортів», міграція активної частини населення та жодних іноземців у гостях.
Зрештою, художник зазначає, що продовжувати перелік «здобутків», від яких ми вбереглися 2 травня, можна ще довго. Інше питання – чи цього хотіли (а деякі хочуть і досі) проросійські активісти, чи все ж є сенс подякувати Богу за те, що Одеса – це Україна?
Блогер і журналіст Олександр Рудоманов наголосив, що саме завдяки діям патріотів, котрі пішли проти озброєних ворогів та «продажних ментів», кожен сьогодні може відпочивати, працювати і просто жити в Одесі.
