Юрій Михальчишин: “Люди потребують лідерів, які б змогли протидіяти проросійському реваншу”

0
3608

Парламентські вибори “на носі” у всіх українців, а передвиборча агітація добігає до кінця. Кандидати у депутати боролися за увагу виборця як тільки могли: хтось своїм обличчям обклеював усі стіни будинків, а дехто потім рекламу опонентів тихенько здирав. Одним словом, старались.

“Цинічний Львів” поспілкувався з відомим політичним діячем та кандидатом-мажоритарником у 115 окрузі міста Львова Юрієм Михальчишином, щоб проаналізувати передвиборчу парламентську гонку 2019. Що відрізняє її від попередніх, які труднощі виникали та які запити суспільства найчастіше лунали на зустрічах. А також топ-5 законопроектів від Юрія Михальчишина.

Чи є ця виборча кампанія особлива і що відрізняє її від попередніх?

Кожна виборча кампанія має свої відмінні риси. Цьогорічну відрізняє те, що вона максимально малоактивна. Причиною цього стали як і сезонні чинники – пік періоду відпусток, так і суб’єктивні фактори – втома та політична депресія зумовлена результатами попередніх виборів. Це відчутно навіть по замірах соціологів.

Люди намагаються обмежити себе від негативу, який вони щоденно черпають зі стрічки новин та сюжетів телепередач, що відчутно змінились у не найкращий бік, зокрема через зростання кількості проросійської риторики.

Тому багато хто ізолює себе від роздумів на політичну проблематику, тим самим обирає шлях відсторонення від політичної участі загалом.

Багато хто говорить, що люди просто “стомились від політики”. Як гадаєте ви?

Як на мене, люди стомились не від політики як такої, а від політики поразок, розчарувань та безперспективності попереднього курсу, який ми обрали 5 років тому.

Люди жили міфами про сильну міжнародну підтримку України, успішний запуск проекту ПЦУ та досягнення у зміцнені обороноздатності держави. А тепер цей міф розвіяний потоком негативних новин з реальності.

Це і “подарувало” людям розчарування, яке потягло за собою і малу активність під час передвиборчої кампанії.

Про що найчастіше запитували люди на ваших зустрічах?

Оскільки наша компанія з самого початку базувалась на чіткій ідеологічній риториці, в основі якої є протидія реваншу, то найбільше людей цікавлять саме механізми цієї протидії.

Виборці питають про перспективи організації проукраїнської політичної групи у ВРУ. Бо люди на власні очі бачать, що наразі там домінують або антиукраїнські, або, в кращому випадку, безідейні сили.

Народ хотів б побачити на їх місці сильну депутатську групу, наповнену ідеологічно мотивованими людьми, (не залежно від фракцій політичних партії), які б змогли протистояти проросійському реваншу.

Що є під силу одному такому депутату в Раді, чи може він щось зробити?

Не багато і не мало, але це в першу чергу – ефективне використання парламентської трибуни. Він може зареєструвати законопроекти, які можуть блокувати антиукраїнські законодавчі ініціативи, яких зараз, повірте, буде не один десяток.

Окрім цього, незважаючи на те, що це може звучати не політкоректно, це фізична протидія ворогам української держави за парламентською трибуною та поза її межами.

Ця передвиборча кампанія є досить “брудною”. До прикладу, неодноразово траплялись випадки, коли політичні конкуренти зривали банери та агітаційні афіші один в одного. Чи відчули ви таке і на собі?

Я спостерігав декілька таких проявів. Справа в низькій політичній культурі декотрих виборчих штабів, які приклали до цього руку. Втім, зовнішня агітація так само повинна знати міру, яку між іншим дехто вже давно перетнув.

Чомусь люди думають, що чим більше макулатури зі своїм зображенням вони надрукують та чим більше засмітять нею довколишнє середовище – тим вищі у них шанси на перемогу. Але ж це далеко не так.

Як на мене, причиною таких дій є нерозвиненість місцевого інформаційного простору. Ця агітація і політична дискусія мала б відображатись ширше в місцевих ЗМІ, які в нас, на жаль, розвинуті дуже слабо: лише на двох радіостанціях є розмовний політичний формат, де створюється майданчик для обговорення політичних питань з фахівцями, експертами та кандидатами.

Ще однією особливістю, зокрема для кандидатів-мажоритарників, є опублікування різних рейтингів кандидатів, соцопитувань. Цікаво те, що проводять їх фірми, про які нічого до виборів не було чути та після оголошення результатів виборчої гонки про них забувають. Що думаєте про це?

Корінь такої діяльності з’явився ще під час президентських виборів, а тепер просто продовжується на регіональному рівні.

Це так звана “формуюча соціологія”, яка не відображає дійсності, а навпаки формує певні уявлення, шляхом насадження стереотипів: прохідності чи непрохідності виборчого бар’єру, успішності чи неуспішності того чи іншого кандидата.

Цей алгоритм є зрозумілий та, скажу вам більше, використовувався й раніше у інших областях України. Для Галичини це новинка.Нам вдавалось довший час зберігати імунітет до подібних маніпуляцій, бо галицька політична культура дещо відрізняється від інших регіонів України.

Це почасти залежало і зумовлене падінням тутешньої інтелігенції, яка себе дискредитувала участю в різних політичних кампаніях не зовсім то чистих на руку кандидатів на посаду президента.

Через це інтелігенція сьогодні в певній мірі перебуває поза політичним процесом і не має впливу на свідомість галичан. Це погано і цей вакуум потрібно чимось швидко заповнювати.

Чи вдалось вам виконати все задумане у своїй передвиборчій кампанії?

Досить скромний, але інтенсивний обсяг запланованих заходів вдалося нам провести за неповний місяць. Якщо бути точнішим – за три тижні. Ми ставили собі за ціль зробити нехай не ефектні, але ефективні ходи. Нам це вдалось.

Скільки грошей ви витратили на свою передвиборчу агітацію?

Левову частку видатків займає зовнішня реклама, яка в нас була дуже скромною. Це 9 білбордів, які вартують, на правду, космічних цін. Я навіть здивувався, коли дізнався, що в Дніпрі один такий рекламний щит коштує 9 тисяч гривень, а в місті Лева – цілих 23 тисячі. Навіть мимоволі задумався про особливості рекламного ринку та політичної конкуренції у Львові.

Другою статею видатків була поліграфія. Близько 70 тисяч гривень ми витратили на друк агітаційних листівок та буклетів, оголошень про зустрічі та газети. І ще ми запускали рекламу на радіостанції.

Завтра останній день виборчої кампанії. Як його поведе Юрій Михальчишин?

На завтра у мене запланований телеефір на телеканалі “ZIK” у Києві. Буду співведучим ток-шоу “Народ проти”.

Ми всі чудово знаємо про сьогоднішню ситуацію зі свободою слова в Україні, зокрема й наступом руського мира на наші телеканали, під який потрапив і вищезгаданий, коли втрапив у орбіту Віктора Медведчука. Це відчувається навіть по зміні стилістики мовлення телеканалу.

Втім, ця передача залишається однією з оаз, куди поки що не ступила нога в брудному чоботі “руского міру”. Ми будемо втримувати цей плацдарм настільки довго, наскільки нам вдасться.

Це було важливо зробити бодай на час передвиборчої кампанії. Зберегти збалансованість дискусії, відкритість, подачу критичної інформації та відсутність політичної цензури – це те, чим ми керувались у своїй роботі останніх півроку. Власне, так я і закінчу свою передвиборчу кампанію.

З приводу дня тиші. Як думаєте, чи буде відповідати дійсна картина гарній назві, чи дотримуватимуться безагітаційного режиму наші кандидати?

Його ніколи не дотримуються. Згадайте скільки рештків вуличної агітації ми бачили на вулицях у так звані “дні тиші”.

То чи потрібен він взагалі?

Я б запровадив тиждень, а то й два тижні тиші. Можливо, це буде один з моїх майбутніх законопроектів (сміється).

Та повернемось до наших реалій. Думаю, що непряма агітація в нас існує навіть в день голосування, бо неодноразово і я з таким стикався.

Наостанок, топ-5 законопроектів від Юрія Михальчишина

1. Законопроект про політичний бар’єр, що не допустить кримінального переслідування учасників бойових дій.
2. Законопроект про амністію для учасників бойових дій, що не скоювали злочинів з корисливих мотивів.
3. Законопроект, що стосується мораторію на будівництво комерційної нерухомості, зокрема в межах Львова, допоки не будуть виконані норми по забезпеченню соціальної інфраструктури (дитсадки, школи,лікарні).
4. Законопроект по націоналізації інформаційного простору, зокрема узурпованих політичними структурами близькими до агресора інформаційних каналів.
5.Законопроект про заборону платної політичної реклами, що сприяє розвитку популізму.

                                                                              Підготувала Наталка Попадинець