Ясновельможний пан гетьман всієї України Павло Скоропадський: хто він!?

0
511

29 квітня 1918 року в історії України відбулася подія, стосовно якої вже понад століття тривають гострі дискусії не лише серед істориків, не лише серед дилетантів, а також серед українських патріотів, які мають діаметрально протилежне бачення на відсторонення від влади в Українській Народній Республіці соціалістичної за переконаннями і непослідовної за способом дій Центральної Ради та правління Гетьмана Павла Скоропадського.

Загальновідомо, що Українська Центральна Рада 22 січня 1918 року проголосила незалежність Української Народної Республіки і вступила в переговори із представниками Союзу Центральних Держав, що відбувалися у Брест-Литовську. На той час значна частина території УНР вже була окуповована російськими більшовиками.

Внаслідок переговорів УНР отримала військову допомогу у боротьбі проти московських загарбників. Після повернення до Києва, Центральна Рада в березні 1918 року оголосила про продовження нею внутрішньої політики соціалізації.

Водночас, українські селяни, вражені більшовицькою пропагандою, вже не бажали виконувати розпорядження Центральної Ради і неохоче віддавали зерно та продукти, якими УНР, згідно з домовленостями, мала розрахуватися з німцями та австрійцями за військову допомогу. Останні, побачивши що українська влада не виконує взятих на себе зобов’язань, почали примусово вилучати в селян продукти харчування. У відповідь на такі дії німецьких та австрійських військ Україною поширився рух спротиву.

Щоб уникнути анархії і не допустити прямого німецького правління, Павло Скоропадський заснував опозиційну до Центральної Ради політичну організацію, сформовану із військових та землевласників, під назвою “Українська Громада”, яка створила коаліцію з Українською демократично-хліборобською партією В’ячеслава Липинського і Миколи Міхновського та Союзом земельних власників – із метою спільними зусиллями домогтися зміни уряду і внутрішньої політики Центральної Ради.

На хвилі невдоволення діяльністю УЦР та самоуправством німецького військового континенту, “Українська Народна Громада” розпочала підготовку до захоплення влади. 24 квітня, на нараді з керівником німецького війська в Україні генералом Вільгельмом Ґренером, Павло Скоропадський домовився про сприяння у відстороненні від влади в Михайла Грушевського та його команди. А вже 29 квітня Всеукраїнський з’їзд хліборобів, який проходив у Києві, закликав проголосити генерала Павла Скоропадського Гетьманом Всієї України. Центральну Раду, за підтримки німецького війська, було розігнано і одразу ж проголошено про утворення Української Держави на чолі з Гетьманом.

Під час свого правління Павло Скоропадський перетворив Українську Народну Республіку на автократичну Українську Державу під протекторатом Центральних держав, вигнавши більшовицькі сили Радянської Росії і здійснивши низку позитивних реформ. Протягом його правління діяльність партії більшовиків була вперше заборонена на території всієї України.

Однак, встановлення порядку та повернення землевласників до своїх володінь викликало невдоволення народних мас, чим одразу скористалися вороги Ясновельможного Пана Гетьмана із колишньої Центральної Ради і розпочали підготовку до повстання. Приводом до заколоту став маніфест Гетьмана про повернення України до статусу автономії і її входження у федерацію з небільшовицькою Росією, виданий 14 листопада, тобто на третій день після завершення Першої світової війни.

Рівно через місяць, тобто 14 грудня 1918 року, коли війська Директорії УНР вступили в Київ, Павло Скоропадський був змушений зректися титулу Гетьмана, передати всю повноту влади кабінету міністрів Української Держави і таємно вирушити у вигнання до Німеччини, де помер 26 квітня 1945 року після важкого поранення в результаті бомбардування англо-американською авіацією околиць міста Мюнхена.

То ким же був Скоропадський для України і українців: зрадником чи державником?? Знаю, що матиму опонентів навіть серед близьких друзів, але, як кажуть іспанці, la verdad antes que la paz – правда важливіша за мир!

Отже, спершу нагадаю прописну істину: історичні факти і вчинки політичних діячів завжди слід розглядати в комплексі причинно-наслідкових зв’язків того часу, коли відбувалися події. У цьому випадку комплексний підхід до теми боротьби за українську державність першої чверті ХХ століття демонструє нам, що УЦР від березня 1917 до січня 1918 року сама грішила – разом із Петлюрою, Винниченком і Грушевським – “автономією у складі Росії”.

Саме це вони декларували (а не проголошували, до речі) своїм Першим Універсалом 10 червня 1917 року.
Навіть це (декларацію автономії) самі ж вони і відмінили Другим Універсалом – вже через 3 тижні після Першого.
Саме цим вони нарешті розродилися 7 листопада того ж року – проголосили автономну УНР у складі небільшовицької Росії.

Лише московська червона навала і наміри задіяти до теми збереження своєї влади німців підштовхнули політичних авантюристів з УЦР до проголошення незалежності 22 січня 1918 року.

То по якому праву вони винили Ясновельможного Пана Гетьмана Всієї України у тих гріхах, які самі чинили добрих 10 місяців?
Питання риторичне, бо не буде відповіді від опонентів.

Далі – знову в комплексі: отже, маємо історичний факт – 14 листопада 1918 року Гетьман Скоропадський підписує Грамоту про автономію з тою ж таки небільшовицькою Росією.
Запитання до опонентів: а вона була тоді, та Росія небільшовицька?
Та ж не було її – вже більше року як не було!!
Таким чином, реально це була “фількіна грамота” від Гетьмана, розрахована на умиротворення переможців, тобто Антанти.

Треба пам’ятати, що 11 листопада – рівно за 3 дні до підписання тої одіозної грамоти – закінчилася Перша світова війна і всі держави Центрального блоку підпадали під санкції переможців. А Україна ще від лютого 1918 року стала де факто п’ятим членом Союзу Центральних Держав у складі Німеччини, Австро-Угорщини, Болгарії та Османської імперії!

Маю надію, що опоненти розуміють, якими були результати тих подій і вимоги переможців. Сподіваюся, вони пам’ятають, що Росія до ленінського заколоту була членом Антанти?

Отже, поза всяким сумнівом, перед Гетьманом переможці поставили питання руба: “або Україна наш союзник і ми прощаєм вам тимчасову участь у ворожому блоці, але ви заявляєте про повернення до status quo на кінець 1917 року (тобто автономія), або вам гаплик і ви відповідаєте за наслідки війни на рівні з переможеними”.

Горе переможеним, тому цілком логічно виглядає, що Гетьман обрав “менше зло” – до речі, віртуальне. Нагадую, Росії в контексті тої грамоти вже понад рік не існувало!

І наостанок: дехто вважає, що всі, хто шанує діяльність Гетьмана Скоропадського, є латентними порохоботами, чи, прости Господи, смешкоботами або гриценкоботами. Але це фатальна помилка! Аристократ Павло Скоропадський – нащадок Гетьмана Івана Скоропадського – був військовим, а не баригою. Він був фронтовим офіцером, а не паркетним генералом у міністерських кабінетах. Гетьман був прагматиком, а не авантюристом!

Іван Вовк, історик