«Виживаємо не завдяки реформам, а всупереч»: Олексій Кучеренко про зміни, які робить діюча влада

0
219

На днях до міста Лева завітав український політик, екс-міністр з питань житлово-комунального господарства Кучеренко Олексій Юрійович. Кореспондентові «Цинічного Львова» випала можливість поспілкуватись з ним про основні комунальні проблеми: які внутрішньо-підприємницькі схеми пояснюють постійне збільшення вартості комунальних послуг, чи має Україна перспективи стати одною з головних країн-газодобувачів, а також коротко пояснив чому Львів не може розібратись зі сміттям.

Реформа ЖКГ –  урядовці дуже багато і красиво про неї говорять, але чи підтверджують слово ділом? Які є напрацювання і як вони впливають на життя населення?

Одного разу я провів опитування на своїй сторінці Facebook. Питання було таке: «Чи вплинуло підвищення тарифів на покращення якості обслуговування?» Лише 3% опитуваних дали ствердну відповідь, мовляв певні покращення таки є.

Особисто я цієї реформи не відчуваю. Ну підвищили вони тарифи і що? Невже ці гроші потрапили в будинки? Ні, не потрапили. Чи ці гроші потрапили в теплокомунальні мережі? Знову ж таки ні. А де ці гроші?

Існують лише гарні гасла та малюнки. Насправді нічого не демонополізовано. Конкурентного середовища та точного обліку газу немає. Тарифи в містах не контролюються, ОСББ «захлинулись». Дехто виживає. Але виживає не завдяки реформі, а всупереч. І я аплодую їм стоячи.

Не так давно було ухвалене судове рішення, згідно з яким постанову Кабінету Міністрів України №315 від 27.04.2016 року визнано протиправною та нечинною. Це відіграло вагому роль у порядку формування ціни на природний газ для потреб населення. Як це може позначитись на житті пересічного українця?

Цей процес ще треба довести до пуття. В першу чергу, Кабмін уже оголосив про апеляцію на судове рішення. Якщо апеляція буде виграна, то постане декілька принципових запитань. Перше – це незаконні тарифи, які є економічно необґрунтованими. Друге – Кабмін взагалі не мав права це встановлювати. І третє, найголовніше – що робити далі.

За словами судді Євгенія Аблова, згідно з чинним законодавством, в таких випадках люди мають право звернутися за компенсацією. За моїми підрахунками, сукупна вартість зайвих нарахувань за цей час становить приблизно 30-40 мільярдів гривень. Це величезні видатки для бюджету. Але, по суті, ці гроші з нас з вами стягнули так само незаконно. А пішли вони або в бюджет, або на зарплату голови правління НАК «Нафтогаз України» Андрія Коболєва. Умовно кажучи, на виробничі і невиробничі витрати «Нафтогазу». І тому буде стояти наступне питання: як взагалі відновити справедливість?

Як на мене, одним з варіантів вирішення проблеми може бути участь споживача в акціонерному капіталі «Нафтогазу».

Тобто фактично це означає видавати населенню певну частину акцій?

Ну, а чому ні. Принаймні це можна обґрунтувати і юридично, і економічно, і морально.

Чи траплялись у світовій практиці випадки, коли тарифи зменшували? За яких умов?

Якщо мені не зраджує пам’ять, то такого ще не було. Думаю, що у цьому випадку, українцям дістанеться роль першопрохідців. Це просто експеримент, який проводять над нами. І в ході цього експерименту, людям незаконно залізли в кишеню. Як мінімум, це може стати дуже потужною об’єднуючою мотивацією для українців до боротьби з монополією, олігархією і безглуздою правовою системою.

До речі, про «залізти в кишеню». Сьогодні в ЗМІ зявилась інформація про те, що компанія Ріната Ахметова «ДТЕК Енерго» продає електроенергію Угорщині вдвічі дешевше ніж Україні. Що думаєте про це?

Схема, за якою це відбувається називається Роттердам. Як вона працює: є ринок, умовно кажучи велика спільна “каструля” електроенергії. В ній приблизно 55% атомної енергетики вартістю 0,46 грн. «ДТЕК Енерго» додає в каструлю ще 35%  по ціні 2,16 грн. Все це фіксується і виводиться середня вартість. Ахметов купує електроенергію для експорту. При цьому його компанії повертають 20% ПДВ. Виходить, що «ДТЕК Енерго» продає електроенергію за однією ціною, а купує за іншою – на 30-40% меншою. Це й призводить до того, що вартість електроенергії на нашому ринку більша за угорську приблизно на 30%. Це аномальна схема, яка є можливою виключно завдяки партнерству. Її неможливо реалізувати без президента країни, оскільки на ці процеси безпосередньо впливають інститути, які є сферою його компетенції: Антимонопольний комітет України та Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сфері енергетики (НКРЕ).

Як ставитесь до чуток про те, що Україна має можливість стати другою за перспективами обсягу видобування газу в Європі?

Так, такі дискусії дійсно точаться. Різні експерти по-різному оцінюють таку можливість. Але більшість підтверджують її. Та є один момент: мова йде не про наявні запаси, а про перспективні. Значна частина цих запасів завжди була на шельфі. Тому говорити про те, що ми втратили, а що ні я не наважусь. Але у нас таки є цей газ. Видобувати його недешево. Тому Україні потрібно мати власну стратегію видобутку. Оскільки «УкрГазВидобування» такої не мали, вони не тільки не збільшили, ба навіть зменшили обсяги видобування газу.

Проте експерти одноголосно стверджують, що Україна дійсно може і повинна збільшувати видобуток газу. Це не відбудеться миттєво, бо процес цей є досить часозатратний. Приблизно за п’ять років можна запустити цю машину. Чому саме за п’ять років? Не хочу бути голослівним, тому посилаюсь на Іллю Рибчича, багаторічного керівника «УкрГазВидобування». За його словами, від моменту отримання ліцензії до моменту промислового видобутку газу зазвичай проходить саме п’ять років.

Чи можна якимось чином зупинити це постійне збільшення ціни на газ? Як це зробити?
Коментувати «впровадження» реформи та підвищення вартості послуг можна тільки з фахівцями, які буквально за місяць часу провели б повний аудит, повну перевірку усіх внутрішніх обліків та фінансових звітностей. Одним словом, спершу потрібно навести порядок і знайти всіх посадовців, які у свій час, беручи на себе величезну відповідальність, підписували документи, що вирішували долю тарифів для населення. А тоді вже можна говорити про політичну або ж кримінальну відповідальність за їх рішення.

Як вважаєте: чи можна запускати на український енергоринок закордонні компанії?

А чому ні? Звісно, що можна. Якщо внести правильні зміни в українське законодавство про розподіл продукції, то співпраця з іноземними компаніями є абсолютно прогресивною для України. Бо така співпраця, якщо вона є правильно налаштована, позбавляє можливості махінацій.

Все має бути просто: якщо домовились про те, що розподіл видобутих ресурсів, до прикладу, є 70/30, то з кожної тонни піднятої енергії 30% отримує Україна, а 70% – її партнер, або ж навпаки. Після чого кожна зі сторін оперує своєю частиною як їй хочеться. Але для того, щоб з нами хотіли співпрацювати, знову ж таки потрібно навести порядок на своєму ринку.

Поговорімо про питання локального масштабу. У Львові є всім відома проблема вивезення й утилізації сміття. 

На жаль, ця проблема стала візитівкою Львова. Це прикро. Буду відвертим: у все, що «Самопоміч» впевнено називає реформами, я ніколи не повірю. Бо це псевдореформи. Можу сказати одне: сміттєзвалища в усій Україні приблизно в однаковому стані. Але пожежа побутових відходів сталася чомусь саме на Грибовицькому.

На мою думку, головна помилка діючого мера Львова Андрія Садового – незалучення інвесторів. Вже впродовж 13 років ніхто і ніщо не заважає очільникові міста зайнятись пошуком і залученням цих інвесторів, але він чомусь цього не робить. Та його роботу нехай оцінюють самі львів’яни, а наступні вибори міського голови розставлять всі крапки над «і».

Скільки часу потрібно, щоб побудувати сміттєпереробний завод в межах міста Львова?

Я взагалі не бачу принципових проблем. Це ж не ноу-хау якесь. У всьому світі вони вже є. Деякі міста, зокрема Стокгольм, Копенгаген чи Відень обирають концепцію спалення сміття. Я вважаю це правильним, бо такий спосіб дозволяє зберегти тепловий баланс міста.

У Львові ідея зі сміттєпереробкою чомусь не спрацювала. Хоча вона є реальною. Складається враження, що Андрій Іванович просто затягує. В 2018 році він сказав, що для того, аби збудувати сміттєпереробний завод йому потрібні два роки. А коли будуть наступні вибори міського голови? У 2020 році? Треба перечекати?

Ще одна проблема Львова – балкони, що падають. 

Це реально біда. Я звернув увагу, що у Львові ввели ще одне ноу-хау – зелені сіточки, призначення яких ловити каміння, яке падає.

В мене немає жодних сумнівів про те, що це всього лиш вичікувальна позиція міської влади: зробити ці будинки аварійними, щоб виштовхнути з них мешканців. А про те, що по дорозі на роботу, додому чи просто прогулюючись хтось може постраждати вони не переживають.

 

 

 

загрузка...