Вони марили небом: на Львівщині попрощалися з юним екіпажем МІ-8 (ВІДЕО)

Вони б ганяли м’яча, бігали на побачення, планували весілля і ростили дітей, мріяли і жили довго – довго. Якби не ця проклята війна …. Троє юнаків, що вибрали небо, літали у мріях і наяву, планували тисячі польотів, ледве навчившись літати, піднялися у своє вимріяне небо янголами.

Про це повідомляє ТРК Броди.

Вертоліт  Мі – 8, у якому бойове завдання виконував  екіпаж у складі: командира борту майора Євгенія Копотуна, капітана Богдана Лозового та старшого лейтенанта Назарія Кроля, московська ракета вразила на Донеччині, біля н.п. Пречистівка 13 липня.

Шансу на порятунок не було.

Командир екіпажу, Євгеній Володимироч Копотун, народився на Київщині, закінчив Харківський національний університет Повітряних Сил ім. Кожедуба у 2017-у. За коротку льотну кар’єру встиг побувати в миротворчій місії в Конго, був учасником ООС. А ще у свої 27 встиг пізнати, що таке тривалий політ та родинне щастя. Його оплакують  юна дружина та дворічна донечка, що знатиме татка лише за світлинами та спогадами. А ще – мама, вітчим та брат.

Капітан  Богдан Віталійович Лозовий, корінний бродівчанин, народився у 1998-у, у 2015-у вступив у такий омріяний Харківський університет Повітряних Сил, у 2020-у  закінчив навчання, встиг побувати в  ООС. Та не встиг створити родину, залишити батькам онуків. І немає меж болю для рідних – тата, мами і брата. Їх не втішить ніщо і ніхто, як і рідних  Назарія.

Ст. лейтенант Назарій Романович Кріль поки лише випробовував крила і прожив лише 22 роки. Як і побратими, випускник Харківського університету Повітряних Сил ім. Кожедуба, він був воїном честі і слави, продовжувачем родинної військової династії та мав стати продовжувачем роду. Не судилося.        Свого єдиного сина оплакують тато і мама, а брата – сестра.

І немає ліків, що загоїли б їхню рану. Ця потроєна дорога болю, що пролягла  крізь Броди, полита слізьми людей, котрі зустріли розстріляну юнь на колінах. Цей скорботний день наповнений люттю, ненавистю та жагою помсти нелюдам, що киплять в серцях побратимів, котрі востаннє віддали честь вічно юному екіпажу Мі-8.

Наповнений він також молитвами  і словами прощань, що крають душу. Їх виголосили духівники, проводжаючи хлопців до вічності, та клубок болю у грудях заважав їм, що бачили стільки смертей, говорити. І не має чим виправдатись ворог, він мусить бути знищений.

А в  пам’яті рідних, друзів, військових побратимів, в пам’яті рідних Бродів та українського народу Євгеній, Богдан та Назарій, такі зрілі у своїй юності мужі,  житимуть вічно як наполегливі, нескорені соколи, що понад усе любили волю й Україну, прагнули літати і нехтуючи небезпекою, здіснили свою мрію!

Вічного Вам польоту!