Луганщина – найсхідніша частина України, український географічний край, частина Донщини, що включає Подінців’я, Старобільські степи та північні відроги Донецького кряжу, утворена 3 червня 1938 року.
Із 2014 року частина Луганської області належить до тимчасово окупованої території. Зараз підконтрольними Україні залишаються 35 адміністративно-територіальних одиниць, у тому числі 12 районів, 15 міст, 28 селищ міського типу та 517 сіл. Перспективний план формування територій області зі змінами передбачає 45 об’єднаних територіальних громад, які охоплюють всю область, в тому числі й тимчасово окуповані території. Зараз в області утворено 23 об’єднані територіальні громади.
Військово-цивільні адміністрації
Зараз на Луганщині діють 10 військово-цивільних адміністрацій. Їх метою є забезпечення життєдіяльності територіальних громад та вирішення питань місцевого значення, оскільки органи місцевого самоврядування такі повноваження не здійснюють або самоусунулися від їх виконання. Відповідно до закону, такі адміністрації утворюються за рішенням Президента України як тимчасовий вимушений захід з елементами військової організації управління в районі відсічі збройної агресії Російської Федерації, зокрема в районі проведення антитерористичної операції, що не має на меті зміни та/або скасування конституційно закріпленого права територіальних громад на місцеве самоврядування.
У разі утворення військово-цивільної адміністрації області чи району, повноваження ради, її виконавчого апарату, посадових та службових осіб місцевого самоврядування, голів рад припиняються з дня призначення керівника такої військово-цивільної адміністрації. Військово-цивільні адміністрації населених пунктів утворюються на території територіальних громад, ради яких та/або їх виконавчі органи не здійснюють покладені на них Конституцією та законами України повноваження, у тому числі внаслідок фактичного саморозпуску або самоусунення від виконання своїх повноважень, або їх фактичного невиконання, а також у разі прийняття Центральною виборчою комісією рішення про неможливість проведення виборів до відповідних органів місцевого самоврядування.
Життя територіальних громад в умовах російсько-української війни
Російсько-українська війна внесла свої корективи не лише у формування адміністративно-територіального устрою регіону, а й у життя кожного мешканця області – як на підконтрольній Україні території, так і на окупованій. Впродовж останніх семи років громади навчаються жити під обстріли країни-агресора – спокою в тих краях немає. Бо дійсно – як можна звикнути до життя, коли за декілька кілометрів від тебе війна… В нових умовах навчалася жити і функціонувати Гірська міська територіальна громада Сєвєродонецького району. До складу громади з понад 39-ма тисячами мешканців входять міста Гірське, Золоте, смт Нижнє, Новотошківське, Тошківка та села Жолобок, Катеринівка, Кримське, Оріхове, Причепилівка і Сокільники.
23 липня 2014 року (офіційно 13 серпня) місто Гірське було повністю очищене від сепаратисті, а 14 квітня 2015 року в місті демонтували пам’ятник Леніну. Гірське – це місто в Сєвєродонецькому районі з населенням майже 10 тисяч мешканців, до жовтня 2014 року входило до складу Первомайської міської ради (зараз окупована територія). Назва населеного пункту пов’язана з гірничим видобутком. Найстаріша шахта міста – «Гірська» розпочала свою роботу 1910 р., довкола неї і розбудовувалось поселення. Від 25 жовтня 2020 року місто є адміністративним центром Гірської об’єднаної територіальної громади.
Про те, як зараз живуть мешканці окремо взятої громади, поспілкувався із Деміденко Інною Петрівною – заступницею керівника Гірської міської військово-цивільної адміністрації із соціальних питань у рамках престуру. «Спокою тут немає. Починаючи з 2014 року на території Золотого загинули від обстрілів 19 осіб. Біль війни не проходить з часом», – розповідає Інна Петрівна. За її словами, житло тут нікому не цікаве. «Трикімнатна квартира коштує 100 тис грн., двокімнатна – 80 тис, а однокімнатну квартиру можна купити за 40-60 тис грн», – зазначає жінка. До речі, багато ділянок у громаді огороджено колючим дротом, щоб ніхто не наткнувся на «неприємності» – тут багато неліквідованих вибухонебезпечних предметів.
Насправді Луганщина дуже різна
Загалом, Севєродонецький район зустрів нас українською мовою, великою кількістю державних прапорів, гостинністю та патріотизмом. Водночас здивувала репетиція російською мовою у одному із сільських дитячих садочків до Дня шахтаря. Приємно вразила дитяча майстерня глиняних виробів в селі Кудряшівка, розташована у приміщенні колишньої земської школи, збудованої в позаминулому сторіччі. Місцевий фермер Валерій Каут перетворив це приміщення в місце, де майже сотня сільських дітей безкоштовно навчаються гончарського мистецтва. Так, у Кудряшівській школі діють козацька паланка та музей козацької слави, які наскрізь просякнуті глибоким духом патріотизму. За крайні два з половиною роки (до того я був на Луганщині у квітні 2019 року – у Сєвєродонецьку, Щасті, Старобільську, Новопскові) значно змінилася інфраструктура (у кращий бік – на мою суб’єктивну думку), але вимушений констатувати факт, що свідомість людей не дуже змінилася.
«Як люди, що живуть на підконтрольний бойовикам території, уявляють собі звільнення?», – не міг не запитати одну з мешканок прифронтової зони на Донбасі. Відповідь спочатку вразила, але згодом все ж таки проаналізував чому саме так… «Що значить, що українська армія прийде нас визволяти? Це ж знову будуть по наших селах стріляти», – відповіла мені жінка віком приблизно 60-65 років… І ця боязнь відновлення активної фази війни притаманна чи не усім мешканцям прифронтових територій України. Люди пам’ятають події 2014 року, які знищили їхні будівлі, покалічили їхні життя та забрали життя рідних, знайомих, друзів.
Прикро й те, що частина місцевого населення й надалі вірить, що смертельні обстріли здійснювали саме українські військові, деякі з них навіть й думати не хочуть, що це насправді була провокація російських найманців-бойовиків. І скільки б влада не відкривала російськомовних каналів для мешканців Донбасу, свідомість тамтешнього населення важко буде змінити. Бо ж розуміємо, що вона формувалася упродовж століть під терором (як фізичним, так і психологічним) потужної московської пропагандистської машини.
Візит на Луганщину відбувся 25-27 серпня 2021 року в межах проєкту Харківського прес-клубу Media Hub Kharkiv за підтримки «Медійної програми в Україні», що фінансується Агентством США з міжнародного розвитку (USAID) і виконується міжнародною організацією Internews.