Історія розказана мені моїм другом (з його дозволу тег «моє»), пише автор.
Так вийшло, що мій друг є власником непоганого бізнесу, але нікому це не афішує (велик, майка, рюкзачок, треніки – в цьому весь він). У школі, де вчиться його дочка, група батьків вирішила поміняти в класі парти. До слова, вони були в нормальному стані, приблизно такі:
Але захотілося нові. Після обговорень батьки розділилися на дві нерівні групи: ті, хто міг скинутися, і 7 чоловік відмовилися (банально немає зайвих грошей). Їх поставили перед фактом, що їхні діти будуть сидіти за старими партами. Коли мій друг запропонував скинутися трохи більше й купити парти на всіх, то батьки покрутили пальцем біля скроні (типу «чому ми повинні за когось платити, немає грошей – нехай сидять за старими партами»).
У підсумку він взагалі відмовився скидатися. На його доводи, що це призведе до розколу класу на «бідних» і «багатих», його послали мало не відкритим текстом.
Настав день Х. У клас завезли нові парти. Приблизно такі:
Чотири старі парти зрушили в один кут, там утворилося типу гетто з «жебраків» учнів. Мамашки сяяли. Коли мій друг запитав їх, чи не нагадує їм це сюжет з Нашої Раші про платного й безкоштовного пацієнта, отримав відповідь: “Нєнуачо”!? Можемо собі дозволити!».
Це тривало рівно 1 день. Наступного дня учні, що прийшли до школи, виявили на місці старих парт нові. Приблизно такі:
Плюс дитячі стільці. Приблизно такі:
Так ось. Зараз ці ж матері бігають й кричать, що це є дискримінація, що їхніх дітей принижують й що все повинно бути однакове. Друг дивиться на них й чманіє.
На запитання одного з татусів «Нахрєна ти це зробив?», Він відповів: «Вважай, що це був соціальний експеримент. І взагалі, ви ж самі хотіли, щоб в однієї частини дітей парти були кращі, ніж в інших, ось і вийшло по-вашому!».