Нещодавно у приміщенні Львівської обласної наукової універсальної бібліотеки львівська ппильменниця Галина Козак презентувала новий роман про митця Андрія Наконечного «Іконописець з Урмані» – роман, у який, за словами авторки, вона «вклала свою душу, багато емоцій, переживань, бо ж писала про свого земляка, про рідне село, в якому зросла й пішла у широкий світ».
Як зазначає Львівська письменницька організація, книга «Іконописець з Урмані» присвячена художникові Андрію Наконечному – людині, чия доля віддзеркалює драму цілого покоління митців, змушених приховувати свій талант.
Андрій Наконечний (1905–1983) народився в селі Урмань на Бережанському Опіллі. Навчався у художній школі Альфреда Терлецького при Краківській академії красних мистецтв, де працював у стилі неовізантизму й здобув визнання як майстер іконопису. До другої світової війни та під час німецької окупації був членом ОУН – як і багато тодішньої молоді, яка прагнула відродження української державності.
Цей вибір наклав відбиток на його подальшу долю: він змушений був приховувати не лише свої переконання, а й талант, що не вписувався в рамки офіційного мистецтва. Нова (радянська) влада про його участь у національно-визвольних змаганнях, як і навчання за кордоном та виконання замовлень для митрополита Андрея Шептицького, нічого не знала. Художник тримав це в таємниці, бо така біографія могла коштувати йому життя. Він спершу працював у каменоломні, згодом у лісництві, відтак у шляховому відділі був малярем. І хоча жив у рідному селі, проте перебував під постійним страхом викриття, знаючи, що за найменшу підозру можна опинитись у таборах.
Кар’єри митця він не мав: малював для односельців образи. Його творчий порив був тихим свідком віри в епоху войовничого атеїзму, коли сама віра ставала злочином, ікони були під забороною, церкви перетворювали на склади, а художників, які наважувались малювати святих, переслідували. Люди купували підпільно перефотографовані чорно-білі репродукції або невдалі копії студентів художнього училища, та навіть вони були свідченням того, що святе неможливо знищити.
Як сказала під час презентації свого роману у Львівські обласній універсальній науковій бібліотеці Галина Козак, ікона митця – то не просто зображення, а молитва людини, якій було заборонено молитися вголос. І така молитва найщиріша.
Образи Андрія Наконечного відзначаються особливою теплотою: святі постають у вишиванках, а Божа Матір («Божа Мати Заступниця Соборної України», 1943) тримає в руці волошку. Такого образу нема більше ніде.
Голова Львівської письменницької організації Олесь Дяк підкреслив, що роман Галини Козак має універсальне звучання: у ньому поєднано історію, краєзнавство, мистецтво і любов – все те, що формує духовну пам’ять народу.
Тож книга про життя автора Божої Матері з волошкою в руці повертає нам не лише забуте ім’я, а й свідчить про те, що можна заборонити ікони, але чи можна накинути пелену на світло, що струменіє з них?
Галина Козак – уродженка села Урмань на Тернопільщині, нині львів’янка, членкиня Національної спілки письменників України, авторка повістей та романів, у яких висвітлила історію національно-визвольної боротьби за Україну, а також болючі проблеми заробітчанства, стосунків із токсичними людьми та проблему прощення
За матеріалами Львівської письменницької організації