“Ніколи з таким не стикався, тому не знаю, може це всі рахують нормою, але я був дуже здивований”.
Своїй досвідом спілкування з персоналом пологового будинку у фейсбук поділився Олег Свередюк.
Так от, про що мова. Коли ми приїхали при реєстрації нам задавали дивні питання. Пройшлись абсолютно по всьому. На чому приїхали (машині чи таксі), де я працюю, і де працює Аня, де ми живемо (новобудова чи старі будинки). Загалом, випитали все в деталях, не знаю наскільки було їм це важливо. Сумніваюсь що це необхідність при оформленні.
Все починалось дуже спокійно. акушерки були дуже милі та привітні, лікарі, які оглядали також. Далі прийшов анастезіолог, який не соромлячись відразу назвав суму його «послуг». Ми були в шоці, що все було так відкрито і нагло. Але це був тільки початок..
Акушерка повела мене відразу в їх внутрішню аптеку, без жодного списку нам просто вийняли 3 пакети, поки я розраховувався акушерка вже зникла з ними. Як мені сказали, препартів ми відразу брали на 5 днів. Пам’ятаю, що не було якогось антибіотику, і замість нього взяли цефазолін (зверніть увагу, про це буде далі). Ані давали спінальну анестезію, тому вона все бачила. Коли нас привезли в палату, відразу залетів якийсь дивний лікар, якшо ми в очі не бачили і почав розказувати, що під час операції щось було не так і він стабілізував стан дитини (хоча коли мені привезли дитину сказали, що все пройшло ок, і ні я, ні Аня його не бачили не перед операцією, не під час неї). Стояв він над нами так розказував, ми подякували, але він продовжував стояти, ніби чекав чогось. Вирішили забити і не звертати уваги на нього, але не тут то було, він так просто не відстав. Прийшов через хв 30 дивитись дитину. Знову розказував як він допомагав і чекав, ми знову просто подякували.
Я вже мав іти додому, а на зміну мені прийшла її мама. Я вже виходив і він мене перехопив по коридору, сказав, що нам терміново треба купити в нього якісь суміші для дитини (в той час коли потреби не було, Аня годувала груддю). Я морозився і сказав, що спішу. Прийшов після цього в палату до Ані з словами: «ваш чоловік сказав, що ви мене кликали!». Весь цей час він чекав поки ми йому заплатимо, або щось купимо в нього.
Потім разів пару на день ганяли в аптеку то по різні медикаменти на відділення. Пакети ті вже на наступний день пропали, Аню капали, глюкозу і все що потрібно ми відразу купляли на декілька днів. Зранку ще було чим капати, коли була перезмінка прийшла нова акушерка і тоді вже сказала, що вже все закінчилось. Принесла нам пару бутилок і просто продала (тих самих наших бутилок, які ми ж і купляли). Антибіотики, які я купляв в перший день довелось купляти також заново. Далі були такі неприємні речі, які нам також не подобались. Коли приходили ці акушерки і забирали пачками то паперові рушники, бо їм на відділення треба, то знеболююче, яке кожен день куплялось просто зникало після перезмінки, при тому що колотись мало двічі на день. Акушерки також не соромлячись відверто просили «на каву». Так там і заробляють. Медицина далеко не безкоштовна, і не знаю чи лікували б як необхідно того, хто наприклад прийшов без грошей. Парадокс в тому, що в є палаті з нами спочатку була дівчина після такої ж операції, в якої все обійшлось в 3 рази менше, і лікарям вона нічого не платила.
Чому саме на нас вирішили заробити? І чи багато таких ? Ось що цікаво.