30-річний львів’янин Руслан Митюк народився із дитячим церебральним паралічем. З дитинства полюбив собі сидіти на одному місці – поблизу польського костелу на вулиці Галицькій.
Однак з жовтня 2017 року чоловік боїться тут з’являтися: одна з жінок, що живуть у будинку навпроти, побила його.
«Підійшла до нього і каже: «Ти, каліко, тут сидіти не будеш!». Почала його лупити руками, матюкати, як тільки можна. Просто за те, що їй не подобається його присутність там. Уявляєте? Вона розуміє, що така каліка, як він ради собі не дасть. Вона його побила і ще й сама викликала поліцію. Ті не знали, куди його везти, то й привезли додому.»
Жінка зняла побої в травматологічному пункті і подала заяву про побиття в поліцію. Тим не менш справу закрили через відсутність свідків. Матері про це не повідомили. Дізналась, аж коли сама прийшла до слідчого. Згодом звернулась до прокуратури. Справу повернули на доопрацювання. Однак у жовтні 2018 року справу закрили за тією ж причиною.
«Я їм так і сказала: була б я аферисткою, взяла б двох алкоголіків і зробила б їх свідками. Але я так не можу. Для чого їм свідки, якщо є зняті побої, якщо були синяки, якщо поліція, коли приїхала за ним, бачила, в якому стані він був», – говорить Марія.
Руслан довго не наважувався приходити знову на ту лавочку. Коли ж таки сів на своє місце, отримав по голові своїми ж милицями від якоїсь невідомої жінки, схожої на бездомну. Ситуацію побачили перехожі, повідомили в поліцію. Однак з мамою ті так і не поспілкувались. Марія переконана, це знущання справа рук тієї ж жінки, що побила його вперше. Причиною таких знущань вважає те, що Руслан інколи не просто сидить, а й просить у перехожих на ліки.
«Так, йому доводиться сидіти з простягнутою рукою. Але повірте, то все не з доброго життя. Нам страшно не вистачає грошей. Ми залишились з ним самі. Моя зарплата – 1600 гривень. Що то за гроші? А йому ліки потрібні. Якби ж то у нього був виключно діагноз ДЦП, але ж ні – там купу проблем з хребтом. Ми колись лікувались у Києві, прогрес був. Але то страшні для нас гроші,» – розповідає мати Руслана Марія.
Жінка усвідомлює, навіть якщо справа дійде до суду, сума моральної компенсації буде невисокою. Проте для неї важливо таки довести правду.