Вишивка виникла дуже давно і передавалася від покоління до покоління.
Археологічні знахідки доби палеоліту, зокрема Мізина на Чернігівщині та його аналогів, засвідчують наявність вишивки на теренах України. У похованнях перших століть нашої ери знайдено залишки вовняного одягу, оздобленого різнокольоровою вишивкою. Найдавніша вишивка на території України з’явилася ще в добу палеоліту. Так, археологічні розкопки біля села Мізин, Чернігівської області виявили безліч пам’яток, які засвідчили про існування розвинутої Мізинської культури. Найбільшою сенсацією став Мізинський браслет з бивня мамонта – це перший протосвастичний орнамент на планеті:
Оргамент мізинської культури
Згодом такі оргаменти почнуть з’являтися на одязі праукраїнців, а згодом і в українській вишивці:
Відома вишивка й в епоху пізнього неоліту – початку бронзового століття, серед племен Трипільської культури:
Трипільська вишивка: від минулого до сьогодення
Вбрання Трипільської культури, реконструкція Зінаїди Васіної
Серед найдавніших знахідок образотворчого мистецтва – речі, датовані VI століттям, знайдені в Черкаській області біля села Мартинівка. Серед речей статуетки стародавніх жителів – чоловічки одягнені в довгі широкі сорочки з візерунчастою вишивкою на рівні грудей. Такий одяг 100 років тому носило українське селянство. Серед інших знахідок – платівки із зображенням воїнів (подібні були знайдені на Балканах, і вважається, що їх туди завезли слов’яни з Подніпров’я). Вони настільки точні, що на одязі солдата можна розглянути найдрібніші деталі, аж до вишитих вставок.
Національний костюм скіфів був щедро орнаментований золотими нашивками із зображеннями грифонів, левів, оленів, різноманітною аплікацією з кольорової шкіри, декоративними швами. Візерунок у вигляді смуг геометричного орнаменту розміщувався на краях коміра, подолу, рукавів, посередині спинки вбрання. Щедро оздоблювалися у скіфів і штани, їх розшивали орнаментами у вигляді завитків, кружечків, ромбів, зигзагів, спіралей. На чаші з Гайманової Могили (IV ст. н.е.) одяг скіфських царів оздоблено орнаментом у вигляді подвійних спіралей, а лампаси на штанах нагадують подвійні смуги безперервного ланцюга хвиль. На основі розкопок кургану Товста Могила було реконструйовано одяг, в якому рукава, комір прикрашені золотими нашивками із зображеннями грифона та лева, що роздирає лань.
Про високий рівень вишивального мистецтва свідчить одяг сарматів, у якому вже проглядається соціально-економічне розшарування населення, що виявляється передусім у розкішності оздоблення золотим гаптуванням одягу багатих жінок і у скромності прикрашання звичайними намистинами – бідних. Особливо цікаві знахідки сарматського одягу виявлено в похованні кургану Сватова Лучка Луганської області, де знайдено залишки жіночого вбрання, пишно оздобленого вишивкою, бісером і дрібними намистинами. Сенсацією були розкопки Соколової Могили в с.Ковалівці Миколаївської області. Це одне з небагатьох непограбованих поховань знатної сарматки, в якому було знайдено залишки золотного шитва на шовковій тканині пурпурного кольору.
Вишивка датується І століттям до нашої ери і є найдавнішою з досі відомих. Реконструкція її композиції дає підставу говорити про наявність поряд з орнаментальним шитвом сюжетних зображень, які мали глибокий символічний зміст. Вони розміщувалися на одязі жриці, яка, очевидно, виконувала ритуальніобряди, найімовірніше обряд культу родючості. Вишивка виконана технікою золотого шитва «у прикрій». Золоті нитки викладались за формою візерунка і прикріплювались до тканини, ймовірно, жовтою ниткою, яка не збереглася. Надзвичайна виразність і ювелірна точність малюнка досягається завдяки тому, що кожний елемент узору окреслюється золотим контуром. Важливим є і той факт, що техніка «в прикріп», використана на одязі жриці із Соколової Могили (І ст. н.е.), стала відомою у Візантії і Київській Русі лише у XII ст. Вишивка з поховання знатної сарматки відкриває й невідому техніку пряденого золота. Вона полягала в тому, що шовкова нитка була обпрядена вузенькою стрічкою чистого золота, витки спіралі щільно находили один на одного, утворюючи нитку, яка здається суцільнозолотою. Вишивка з поховання Соколова Могила – цінне джерело для дослідження найдавнішого золотного шитва, адже вона демонструє високопрофесійне мистецтво майстрів з розвинутим відчуттям орнаменту, які оволоділи досконалими художньо-образними засобами вираження. Ця вишивка, що вирізняється високим рівнем художньої майстерності, наводить на думку про тривалий попередній етап розвитку.
Вишивка була відома і в давньому Єгипті, про що свідчать давні артефакти, які зберігаються в музеї Ашмолеан у Великобританії – це рештки текстилю мамлюків, які у 1250 році захопили Єгипет і до 1517 року володіли ним. Першим правителем мамлюків був черкес Баркука. Офіційна наука стверджує, що вони були ісламського походження, однак це не так. Мамлюки – каста воїнів індо-іранського походження, які були осколком кипчаків-половців з Північного Причорномор’я і прийшли в Єгипет, Північну Африку (амазиги-бербери) разом із сако-скіфською навалою. Символи текстилю дуже нагадують слов’янську вишивку, зокрема численні мізинські взори, сварги і свастики, ромби, безкінечники, алатирі – чесно кажучи, можна було б подумати, що це не з Єгипту, а давньоукраїнська вишивка Буковини чи Закарпаття:
Космогонічні уявлення про будову Всесвіту породжували художньо-стилістичні способи шиття, народжувалися знаки, що символізували сили природи, створювались образи, які потім довго жили у вишивці та інших видах мистецтва, нагадуючи про язичницькі вірування наших прадідів. Вишивка в одязі мала заклинальну символіку, була оберегом. Вишитий взор набував магічної сили й виконувався в суворо визначених місцях: навколо шиї, на грудях, на подолі. Основна увага приділялась оздобленню рукава як шанування роботящих рук, підкреслення їхньої сили і вправності. Про характер узорів вишивки, їх розміщення свідчать зображення на знайдених археологами в Києві та Старій Рязані срібних браслетах, призначених для язичницького обряду русалій. На них відтворено гусляра й танцюриста в сорочках, вишитих геометричним орнаментом; русалку з довгими, оздобленими вишивкою рукавами; двох ткаль в одязі, прикрашеному вишивкою. В орнаментах улюбленими були різноманітні мотиви солярних знаків у вигляді чотири-, шести-, восьмипелюсткових розеток, які символізували небосхили, виражали ідею сонця. Адже побутування геометричного орнаменту доводить, що глибина народної пам’яті вимірюється тисячоліттями, і з плином часу символіка мотивів поступово втрачається, залишається тільки зовнішня форма, і орнамент стає прикрасою.
Згідно з безліччю свідоцтв мандрівників, слов’яни Київської Русі носили вишитий одяг і після Х століття (один з яскравих прикладів – Іпатіївський літопис 1252, в якому стверджується, що князь Данило Галицький під час однієї з високих зустрічей був одягнений у обшитий мережками кожух). Мало того, вишивка вважалася однією з найбільш шанованих професій: в ХІ ст. на Русі існувала перша вишивальна школа, організована сестрою Володимира Мономаха – Ганкою, де дівчата вчилися гаптувати золотом і сріблом. Про українські вишиванки згадують іноземні мандрівники XVI-XIX ст. Збереглися вишиванки козацьких часів 17-18 ст. У 16-18 ст. центрами вишивання були Качанівка на Чернігівщині, Григорівка на Київщині, Велика Бурімка на Черкащині та інші. Цікаво, що язичницька вишивка донині зустрічається на іконах XV і пізніших століть.
На жаль, роки Другої світової війни опинилися фатальними для багатьох творів мистецтв: нацистські і більшовицькі загарбники вивозили музейні експонати та приватні колекції не тільки при нападі на землі своїх супротивників, але і при відступі. Що вивезти не встигли або не змогли – знищували вогнем, розстрілюючи, підриваючи разом з будівлями. Така доля не оминула і багато екземплярів українського образотворчого мистецтва, в тому числі вишивку. Однак через два роки після війни, у Львові був заснований перший в Україні Держінститут прикладного та декоративного мистецтв, що допомогло відродити українське мистецтво вишивки.