Тонни капусти на смітниках, центнери редиски у лісопосадках і десятки кіло перезрілої цибулі, перекопані на гній. Ці квітневі пейзажі стали звичними для українських сіл Заходу і Півдня, але жахають і досі. Бо йдеться не просто про паніку серед фермерів. А про урожайний мор, який тепер загрожує продовольчій безпеці нашої країни. Хто ж змусив аграріїв України викинути дбайливо вирощені овочі на смітник і чому масове.
Як пише “Цинічний Львів” про це йдеться у сюжеті “ТСН.ТИЖДЕНЬ”.
На Закарпатті у селі Заріччя чи не в кожному дворі по парі стометрових теплиць. З них перша молода капуста та огірки традиційно роз’їжджалися ринками західної України. Та не цього року. Ігор Садвар має п’ять соток вже стиглої капусти. Вона мала б забезпечити піврічний дохід двох родин та майбутній урожай перцю, вирощений на цьому ж місці.
“От перець, в принципі, розсада така, що можна було б висаджувати. Але як, коли нема збуту на капусту. Ми чекаємо, коли це можна забрати. Знову зорати, переробити землю”, – каже фермер.
Однак через карантин посипалась система, відпрацьована десятиліттями. Тут у Заріччі цього ніхто не чекав. Бо свої теплиці селяни почали закладати ще в листопаді, коли про COVID-19 ще й не чули. Але у квітні, коли прийшов час зрізати ці тонни капусти, з’ясувалось – везти її нікуди.
Наслідки всі відчули дуже швидко. За умов, коли працювали лише супермаркети або гуртові ринки, ціни на ранні овочі посипались. Якщо торік у квітні перша капуста продавалась по 35 гривень, цього року за неї виробнику давали максимум 10. Така ж ситуація з редискою та огірками. Тож селяни постали перед непростим вибором між поганим варіантом та ще гіршим: або здати городину нечисленним перекупникам за безцінь, або залишити гнити врожай у теплицях. Бо цей товар має дуже короткий термін придатності.
Наслідки першими відчули жителі міст – в супермаркетах засилля імпорту. Наскільки він підскочив, легко побачити з даних митниці. Цього року в Україну завезли втричі більше огірків ніж торік, у два з половиною рази більше капусти і цибулі. Тобто ми гривнею підтримували албанських, македонських, азербайджанських фермерів. І це в той час, коли ці самі овочі перезрівали в закарпатських, херсонських чи вінницьких теплицях. Виявилось, що звичайний базар – недооцінений у високих кабінетах канал збуту. І це вивело на трасу аграріїв Півдня.
Крики з траси біля Херсону донеслися до столичних високих кабінетів. І змусили чиновників терміново переглянути свої рішення щодо ринків. Вже втретє. Цієї п’ятниці мали відновити роботу близько тисячі таких торгових майданчиків по всій країні. Вимоги для них точно такі самі, як і для супермаркетів: вимірювання температури, санітайзери на входах, не більше одного покупця на кожні десять метрів, між продавцями відстань у три метри і дезінфекція території кожні три години. І контролюватимуть все це представники Держпродспоживчслужби. Якщо щось піде не так – штраф і закриття.
І ось тут закрадається великий сумнів щодо виконання оцих вимог. Один з найбільших в України гуртових ринків на Херсонщині – аби працювати, тут дотримувались усіх карантинних вимог ще до того, як це стало нормою. Але його закрили на цілий тиждень, чим спричинили справжню паніку серед аграріїв, аргументувала місцева влада “19 зауваженнями організаційного та інвестиційного плану”. Що це за зауваження інвестиційного плану? Які і як можна вимагати інвестиції від тих, хто сам потребує негайної помочі. З’ясувалось, що одна з вимог – це проведення додаткового водопроводу та Інтернету в одній з будівель на ринку. І це просто виглядає як мародерство під час кризи. Свого підлеглого спробував виправдати голова Херсонської ОДА Юрій Гусєв та спихнути провину на самих базарників.
“Що стосується зауважень, які, як ви сказали, інвестиційні, певним чином треба було забезпечити підведення додаткової води. Для того, щоб забезпечити унеможливлення розповсюдження COVID-19 на території цього ринку. Ми працювали, щоб виробники відчували турботу з боку влади і могли активно реалізовувати свою продукцію”, – стверджує Гусєв.
Однак турботи влади мешканці Херсонщини не оцінили – вийшли на вулиці. За різними оцінками, в той час, поки влада, центральна і місцева, гралася з закриттям та відкриттям ринків, селяни втратили до третини свого врожаю. І це теж матиме наслідки. Однак, міністр економіки, торгівлі і сільського господарства Ігор Петрашко катастрофи для держави в цьому не бачить.
“Якщо норми не будуть виконуватися, вони будуть закриватися, штрафуватися. Ми звернем увагу на “інвестиційні норми”. Ми не вважаєм, що це було дуже катастрофічно для економіки, враховуючи, що ми швидко ухвалюємо рішення про відкриття. Те, як зараз ми реагуємо по відкриттю, воно теж є правильним. Я не вважаю що воно було запізніле”, – каже Петрашко.
Втім, так не вважають ані на Херсонщині, ані в Закарпатті. Найголовніше в цій історії – втрачений час. Городина, що опинилась на смітниках або була продана за три копійки, це втрата обігових коштів аграріїв. Це означає, що в теплицях в селі Заріччя на наступний виробничий цикл не стане грошей. Менше грошей – менше городини. А для містян це знов означає імпорт і вища ціна. А для держави втрата ВВП і вивіз валюти з країни. Ми просто всі стали біднішими і це в кращому випадку.
Тут на допомогу могла б прийти влада, яка б організувала розрізнених фермерів, запропонувала їм кооперацію та вихід на супермаркети. І тут важка і неповоротка державна машина має зробити вибір: чиїх виробників підтримувати – наших чи закордонних. І те, на чий бік вона стане, ми можемо легко зрозуміти, пішовши в магазин.