26 лютого, 88 років тому, народився Блаженніший Любомир Гузар (1933-2017), єпископ Української греко-католицької церкви, кардинал Католицької церкви, а з 28 січня 2001 року Верховний архиєпископ Львівський, з 25 серпня 2005 року по 10 лютого 2011 року Верховний архиєпископ Києво-Галицький – предстоятель Української греко-католицької церкви.
Про це пише “Цинічний Львів”, посилаючись на Укрінформ.
Любомир Гузар – справжній громадянин світу. Народився у Львові, 1944-го родина переїхала до Австрії, потім оселилися у США. У Сполучених Штатах він прожив 20 років. Закінчив семінарію, вивчав богослов’я в Католицькому університеті у Вашингтоні, студіював філософію у Фордгамському університі. 1969-го переїхав до Риму – у “вічному місті” прожив майже 25 років. Тут захистив дисертацію, 9 років викладав у Папському місійному університеті “Урбаніана”.
1977-го висвячений Верховним архієпископом Йосифом Сліпим на єпископа. За рік став архімандритом монастиря Студійського Уставу. Об’їздив мало не весь світ, бував усюди, де знаходяться греко-католицькі громади (Австралія, Латинська Америка, Європа). “Ці подорожі наштовхнули мене на дуже просту і ясну думку – люди всюди однакові. З ними треба розмовляти, спілкуватися. Їх треба слухати, їх треба поважати. Тільки з взаєморозуміння і взаємоповаги може вирости щось вагоме і гідне”, – зауважує кардинал Гузар.
1993-го він повернувся в Україну. На надзвичайному Синоді єпископів УГКЦ був обраний її главою (2001). Став кардиналом.
У 2011 році пішов у відставку, передавши паству і церкву Святославу Шевчуку. Блаженнійший Любомир Гузар упродовж багатьох років залишається беззаперечним моральним авторитетом не тільки для греко-католиків, але й для віруючих інших конфесій та людей далеких від релігійного життя. Його слово завжди мудре, вагоме і доцільне.
Це слово пастиря, за яким відчувається величезний досвід – як людський, так і релігійний. Позбавлений радянського досвіду, він привніс із собою на наш пострадянський простір, де сама ідея людських взаємин є глибоко спотвореною лицемірством, хамством, підлабузництвом, основою яких, без сумніву, був страх, і нову манеру спілкування.
Думки Блаженнішого, які не втрачають своєї актуальності:
1. “Єдність – це теж є дар Божий. Та здається мені, що всі бажають його прийняти на власних умовах. Ніхто не хоче мінятися, кажуть: нехай цілий світ зміниться, але не примушуйте мінятися мене…”
2. “Мусимо вчити наших людей не підтримувати корупцію. Я сміюся, коли чую про великі державні програми, про законодавчу боротьбу з корупцією. Все це сміх! Що таке корупція? Це гріх. А жоден гріх законом не поборете. Це треба виховувати“.
3. “Еліта — це не просто ті люди, які вміють побачити проблему і знайти швидко рішення. Це люди, які вміють дивитися далеко вперед… Треба дивитися далі, значно далі вперед, щоб розуміти наслідки власних рішень. Той, хто дивиться далеко, насамперед зберігає головне — людську гідність“.
4. “Відсутність любові, відсутність почуття, що хтось нас любить – оце є сирітство. Коли будемо щиро старатися, щоби кожна дитина в нас відчувала, що вона є люблена… тоді справді в Україні не буде сиріт“.
5. “Брак чесності, брак відповідальності не на користь державі. Мусять стати депутатами люди, які є перш за все справжніми політиками, професіоналами, які є порядними, чесними людьми, які є справжніми патріотами й направду думають про добро, благо цілого народу, про його майбутнє”.
6. “Бог випробовує нас через різні обставини. Якщо ми поставимо Його на першому місці, житимемо за Його законами й будемо Йому довіряти, то можемо мати оправдану надію на Його поміч“.