За мить до смерті він підніс руку в бік неба з піднесенням, ніби на футбольному матчі забили гол. Це був жест відваги і заохочення, що народився за час лекції, яку прочитало йому життя, як це він сам завжди любив повторювати у Центрі Оріоністів у Бергамо, у місті, якого найбільше торкнулась епідемія: «Людина тому має дві руки, аби однією рукою працювати, а другою перебирати намистини розарію».
Його слова й досі лунають у серцях тих, хто його знав. Останні дні він провів, втішаючи інших, а працівникам лікарні повторював: «Не бійтеся, ми всі в Божих руках».
Поруч зі св. Алоізієм Оріоне
Отець Цірільо народився 18 березня 1925 р. у Салетто, в Падуї. В Ордені перебував 78 років, з яких 67 служив священиком.
Належав до до Згромадження Оріоністів. До монастиря вступив 23 жовтня 1937 р. у Тортоні, на півночі Італії, де діяв святий засновник цього Ордену Алоізій Оріоне.
Брат Цірільо став свідком чудес засновника. Відбувалося це, між іншим, під час Другої світової війни, коли у жахливі часи голоду і страху молитва всіх семінаристів, з палкою вірою та синівською любов’ю, випросила неочікувану небесну допомогу.
«Побачимося в Небі»
Голгофа отця Цірільо почалася 12 березня. Вісім останніх днів його життя були сповнені молитви, фізичного страждання, але водночас і немочі, якої досвідчував, бо не міг спілкуватись зі своїми приятелями. З цілого світу від отримував новини від священиків, монахинь, рідних та багатьох простих людей, з якими співпрацював, а тепер через хворобу не міг їм відповісти.
Вночі 17 березня, під час однієї телефонної розмови, він сказав: «Побачимося в Небі. Моліться на розарії! Перешли всім моє вітання». Іншого дня сказав: «Моліться багато. Надходять важкі часи. Моліться на розарії».