Ерудованим читачам, поза сумнівом, відомо, що у далекому 1618 році в Західній Європі вибухнула Тридцятилітня війна між Протестантською унією, сформованою Францією, Англією та Голландією, і Католицькою лігою, яка, у свою чергу, спиралася на підтримку Іспанії та імператора Священної Римської імперії Фердинанда ІІ з династії Габсбургів.
Однак багато з них, прочитавши заголовок, промовлять із сарказмом: “До чого тут козаки? Яке відношення вони могли мати до вказаних подій, що відбувалися за тисячі кілометрів від українських земель? Адже Річ Посполита, до складу якої входили заселені українцями території, не брала участі в цьому воєнному конфлікті цивілізацій!”
І… не матимуть рації. Тому що українці, а саме запорозькі козаки, брали безпосередню участь у Тридцятилітній війні, воюючи в якості найманців французького короля під час бойових дій Франції проти Іспанії. І хтозна: цілком можливо, що якби не військовий хист, відвага та рішучість запорожців і їхнього отамана Івана Сірка, то належав би сьогодні до території Королівства Іспанії разом із двома анклавами на півночі Африки (Сеутою та Мелільєю) ще один – на узбережжі Північного моря.
Отже, гляньмо разом на ситуацію крізь призму подій, які відбулися в Європі понад 370 років тому:
Наприкінці 1644 року граф де Брежі, що був послом Франції при дворі короля Речі Посполитої, виконуючи волю вже на той час покійного першого міністра держави кардинала Рішельє, розпочав переговори з козацьким полковником Богданом Хмельницьким. Метою цих перемовин було залучення запорозьких козаків на службу у французькій армії, оскільки ще у 1635 році Франція відкрито вступила у вищеназвану війну на боці протестантського табору.
Звісно, що на такий крок католицька держава зважилася не з релігійних міркувань, а суто з політичних – у міжнародних відносинах вкзааного періоду на перший план виступала боротьба за керівну роль в Європі між французькою династією Бурбонів і австрійськими та іспанськими Габсбургами.
Переговори завершилися в березні 1645 року, а їх наслідком стала домовленість між графом де Брежі з однієї сторони та полковником Хмельницьким з іншої про найм на службу до французького короля 1800 піших козаків і 800 кінних.
Невдовзі понад дві з половиною тисячі козаків на чолі з отаманом Іваном Сірком вирушили морем із Ґданська до французького порту Кале.
Прибувши до Франції, відважні і вправні козаки неодноразово здобували блискучі перемоги у численних битвах проти іспанців. Та найбільшого успіху вони досягли під час штурму порту-фортеці Дюнкерк, що на березі Північного моря.
Це місто було захоплене герцогом Пармським ще на початку ХVІІ століття – під час війни Іспанії проти Голландії. Іспанці перетворили його у свою твердиню на півночі Європи. Відчайдушні спроби французів і англійців “викурити” їх звідтіля щоразу закінчувалися невдачею.
Так було і цього разу: французькі мушкетери під керівництвом знаменитого принца де Конде кілька місяців поспіль тримали в облозі іспанських конкістадорів та не могли дати собі ради із запеклими оборонцями неприступної фортеці.
Спостерігаючи за невдалими спробами французів і їх англійських союзників взяти штурмом Дюнкерк, Іван Сірко запропонував геніальний і разом з тим простий, як і все геніальне, план захоплення фортеці. Розглянувши пропозицію козацького отамана, французьке воєнне командування погодилося на його реалізацію, а кардинал Мазаріні від імені короля пообіцяв українцям велику грошову винагороду в разі успішного завершення операції.
Відтак, одного погожого ранку кілька французьких вітрильників наблизилися до Дюнкерка – нібито для чергового штурму. Попереду йшов флагман, у трюмі якого знаходився козацький загін.
Побачивши ворога, іспанці відкрили вогонь. Кілька гарматних ядер влучили в борт судна із козаками, після чого французька команда спішно покинула вітрильник і перебралася на кораблі супроводу. Останні негайно залишили зону обстрілу. Козаки ж зачаїлися у напівзатопленому трюмі і стали вичікувати.
Впевнившись, що французькі військові кораблі відійшли на безпечну відстань, іспанці вирішили відбуксирувати пошкоджене судно в порт – чого, мовляв, добру пропадати.
Під покровом ночі команда Сірка вибралася із трюму і за короткий час знешкодила основні сили фортечного гарнізону. Операцію було здійснено настільки майстерно і блискавично, що заскочені зненацька іспанці навіть не зрозуміли, що трапилося. А вдосвіта козаки відкрили ворота мушкетерам, які здійснили зачистку Дюнкерка.
Вся Європа була шокована військовим мистецтвом українських козаків, але обіцяної французьким королем грошової винагороди вони так і не отримали. В якості компенсації Іван Сірко, з дозволу французів, забрав із фортеці іспанські гармати, які пізніше були використані ним для оборони Запорозької Січі.
Вищезгадані події відбулися у 1646 році і значно прискорили час завершення Тридцятилітньої війни. Незабаром козаки покинули Францію і попрямували на батьківщину, де їх чекали нові випробування та переможні битви – цього разу за волю і незалежність рідного краю від польського ярма. Адже 1648 року розпочалася соціально та національно -визвольна війна українського народу під проводом Богдана Хмельницького.
– – –
Сьогодні Дюнкерк – стратегічно важливе місто Франції на березі Північного моря. Це – четвертий у країні порт за вантажообігом, а також залізничний вузол, що має паромне сполучення з англійським Дувром. У місті добре розвинене суднобудування, нафтопереробна, текстильна і харчова промисловість. Та, напевно, мало хто з його мешканців, як і всієї країни загалом, знає про те, що в давні часи визволити його від іноземних загарбників вправним мушкетерам допомогли кмітливі й відважні запорожці – українські козаки, співвітчизники королеви Франції Анни Руфи, яка була дочкою великого київського князя, володаря України-Руси Ярослава Мудрого.
Іван Вовк, історик, головний редактор інформаційного часопису МоУН, спеціально для ІА “Цинічний Львів”