20 грудня 1974 року у Львові народився Василь Сліпак – український оперний співак (бас-баритон), соліст Паризької національної опери, волонтер, український доброволець з позивним “Міф”, який загинув під час війни на Сході України. Сьогодні Василь Сліпак святкував би 46-й день народження.
Про це пише Укрінформ, передає “Цинічний Львів”.
Все Василеве життя було пов’язане зі співом. Дев’ятирічним хлопчиком він прийшов до Львівської державної академічної хорової капели “Дударик” і співав там до 1994 року.
Разом з капелчанами виступав на провідних концертних майданчиках як України так і світу (Національна опера України, Національна філармонія, Карнегі-Хол, собор Паризької Богоматері концертні зали Канади, Італії Голландії, Бельгії, Швейцарії, Прибалтики).
Потім закінчив Львівську консерваторію. Ще під час навчання брав участь у багатьох музичних конкурсах та проектах.
У 1997 році успішно подолав конкурсне випробування на вступ до складу Паризької національної опери. Його голос дав змогу йому почати успішну сольну кар’єру у Франції та Європі. Майже двадцять років Василь Сліпак прожив за кордоном. Свої останні концерти співак дав 25-27 травня 2016 року у храмі Святої Трійці в м. Ліоні (Франція). Найулюбленішою арією Василя була партія Мефістофеля в опері Шарля Гуно “Фауст”. Саме звідси з’явився і позивний “Міф”, з яким Василь Сліпак воював на передовій. Але його улюбленою піснею була ніжна і лірична “Місяць на небі…”.
Був відомий своєю волонтерською діяльністю, численними справами в царині доброчинності. Ще на початку 90-х, відразу після проголошення незалежності, Василь Сліпак із братом Орестом були серед перших, які долучилися до руху “Віра і світло”, солідаризуючись із людьми з особливими потребами.
Під час Революції гідності мав контракт в Опері і не міг вилетіли до Києва. Втім, став активним учасником усього, що відбувалося в діаспорі: підтримав Паризький Євромайдан, постійно відправляв на Майдан передачі з гуманітарною допомогою, збирав гроші, влаштовував благодійні концерти.
Коли на Донбасі почалася війна, створив благодійну організацію “Fraternité Ukrainienne/Українське братство”, допомагав українським захисникам, познайомився із вояками Добровольчого українського корпусу “Правий сектор”, згодом сам долучився до них. “Я пропустив Майдан, але війну не пропущу”, – сказав Василь. Він не пропустив війни, так само, як вона не пропустила його.
Він тричі був на фронті. Уперше поїхав на війну у травні 2015 року. Воював у Пісках у районі Донецького аеропорту. Брав участь у боях за Авдіївку у складі 1-ї окремої штурмової роти 7-го окремого батальйону Добровольчого українського корпусу. Повернувся пораненим. Вдруге поїхав на фронт у вересні 2015 року, у Водяне, на лінію зіткнення, у жовтні повернувся до Парижа.
В червні 2016 року знову поїхав на Донбас. Планував залишитися там на півроку. Але 29 червня 2016 року загинув у бою від кулі ворожого снайпера.
30 червня 2016 року Василь Сліпак був нагороджений Орденом “За мужність” I ст.(посмертно) – за особисту мужність, виявлену у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, самовіддане служіння Українському народові.
Разом з тим, він став першим Героєм України серед добровольців.
Похований на Алеї героїв Личаківського кладовища Львова. Вже навіть після смерті Василь послужив поштовхом для змін в Україні: після його загибелі в Україні було прийнято відповідне законодавство, що стосувалося добровольців, яких прирівняли до воїнів Збройних Сил.