“Щоб ми не розносили заразу, якщо хворі”: жінка розповіла, як у столичній лікарні відмовлялись лікувати її 8-річного сина

0
165

Киянка Ірина Юр’єва розповіла подробиці того, як під приводом наказу МОЗ про боротьбу і лікування COVID-19, її 8-річного сина відмовлялись лікувати від підтвердженої пневномії.

Про це повідомляє Цензор.НЕТ, передає “Цинічний Львів”.

“Я піднімаю цю проблему гостро, тому що ми не останні, ми перші. Не хочу, щоб інші діти і інші батьки проходили через цей жах. Я могла б стерпіти погані умови в лікарні. Але моїй дитині з підтвердженою пневмонією три дні не надавали допомогу.

Мій син захворів ще 27 березня, спершу ставили діагноз “ларинготрахеїт”. Його лікували, але 3 квітня в п’ятницю різко стан погіршився. Нас прийняла районний педіатр і сказала, що 100% це пневмонія. Але висновок не можуть поставити без рентгенівського знімка. Дали направлення на госпіталізацію, не дивлячись на те, що попереду були вихідні. Сказали: “Пневмонія – це серйозно, невідомо, що буде через добу”.

Я дзвоню у відділ госпіталізації Київської дитячої міської лікарні №1. Запитала, що потрібно взяти з собою. Там сказали, що речі для дитини і сказали викликати швидку допомогу. У швидкої запитали, який діагноз. Коли почули, що пневмонія, то сказали чекати годину, тому що бригада, що виїжджають на виклики по ГРВІ, повинна одягнутися в спецодяг. За цей час ми якраз зібрали речі. Коли ми виїхали, було 5 годині вечора.

У відділі госпіталізації нам повідомили, що у зв’язку з епідемією МОЗ видав наказ, що всіх, хто вступає до лікарні з ускладненнями ГРВІ, кладуть в інфекційне відділення до отримання результату тестів. Я нічого проти не мала, зрозуміло, яка ситуація. Але я не думала, що при цьому моєму синові відмовлять в діагностиці та лікуванні. У сина взяли ПЛР-тест. Я запитала, коли нам зроблять рентген і аналіз крові. Але мені сказали, що до результатів тесту цього робити ніхто не буде, “щоб ми не розносили заразу, якщо хворі”. Але мене відправили в аптеку купити антибіотик “Сумамед”. Я пройшла через усі відділення, відстояла в черзі.

Як тільки ми поступили, у нас запитали, чи взяла я інгалятор. Але я не думала, що в лікарню потрібно брати свій інгалятор, як правило вони в лікарнях є. При направленні педіатр сказала мені не годувати дитину, так як в лікарні йому оперативно повинні зробити аналіз крові. Я запитала в лікарні, коли буде вечеря для дитини. Виявилося, що вечеря була в 5 вечора. Я розумію, що мені потрібно терміново їхати додому, брати їжу. Не тільки дитині, а й собі. Також брати постіль, тому що там страшна палата, ще й світло не включається. До того ж, у мене немає засобів гігієни, навіть зубної щітки. Родичів в Києві у нас немає, нікому їздити до нас в лікарню.

Поки я розкладала речі дитини і готувалася їхати додому за білизною і їжею, то за мною мовчки закрили двері. Я сказала, що повинна поїхати додому і взяти інгалятор, їжу, предмети гігієни і білизну. Адже перш, ніж давати антибіотик, я повинна сина чимось погодувати. Мені відповіли, що я ізольована разом з ним, так як я з ним контактувала.

Я почала обурюватися і попросила викликати поліцію. Вони викликали. Склали протокол на мене про те, що я відмовляюся від ізоляції. Я в свою чергу написала заяву про те, що нам не надається допомога, за якою ми приїхали. Адже у моєї дитини вже є діагноз. Спровокований він COVID-19 чи ні, його вже зараз потрібно інтенсивно лікувати. При чому поліція не хотіла реєструвати мою заяву. (А вчора, коли я зателефонувала в Обоолнское РВВС, щоб дізнатися, як рухається справа, то виявилося, що моєї заяви там немає!).

Я відмовилася від госпіталізації і відвезла дитину додому. Це вже була глибока ніч. Почала обдзвонювати приватні клініки. Виявляється, що МОЗ забороняє всім приватним клінікам приймати дітей з ГРВІ. Але в суботу держклініки не працюють. Я пів суботи шукала, де мені зробити рентген, щоб зрозуміти, наскільки катастрофічна ситуація. Ми знайшли в одній з приватних клінік педіатра, який погодився попри всі ці норми нас прийняти. Комп’ютерна томографія підтвердила пневмонію. Лікар сказав те саме, що і наш лікуючий педіатр – нам потрібно цю секунду лягати в лікарню.

Мій районний педіатр весь час була на зв’язку. Вона не вірила, що нам відмовилися надати допомогу в лікарні. Вона припустила, що оскільки не було даних рентгена, то в лікарні поставили діагноз під сумнів. А оскільки тепер він є, то ви з підтвердженим діагнозом після КТ викликайте швидку, і вас тепер стовідсотково будуть лікувати. Антибіотики треба було вводити терміново. Швидка нас знову відвезла в ту ж лікарню. На цей раз я вже взяла інгалятор, особисті речі, їжу, щоб можна було перекусити.

Нас приймала вже інша зміна, інший лікар. О 10 вечора. Нас помістили в інший бокс, такий ж жахливий. Я не думала, що в Києві таке може бути. При чому сама Київська міська дитяча лікарня № 1 нормальна. Я проходила по сходах і бачила, що інші відділення з хорошим ремонтом. А ось інфекціоне виглядає так.

це перебування безглузде, так як до отримання результату тесту до нас ніхто не зайде.

Педіатр порадила попросити протокол лікування пневмонії. Він однаковий у всіх українських лікарнях. Мені принесли копію протоколу, і там першим пунктом значиться: протягом 15 хвилин після госпіталізації у дитини робиться забір крові і рентгенівський знімок. Другим пунктом йде коктейль з антибіотиків внутрішньовенно і внутрішньом’язово. Я показую лікарям їх протокол, і питаю, чому сина не лікують по ньому. Уже третій лікар у відділенні не лікує. Лікар сказав, що максимум, що може запропонувати, – це лікування “Сумамедом”, посилаючись на американський протокол лікування. Але ми ж живемо в Україні. Чому дитину не лікують по українському протоколу?

За ці два дні син міг згоріти. У нього небезпечна пневмонія – полісегментарна. Тобто, вона розходиться по легенях. Мені мій педіатр говорила, що син реально може померти.

Я запросила госпіталізаційний лист, щоб потім заднім числом там не вписалося, що нібито синові робили необхідні процедури. Але мені його відмовилися дати.

Купити їжу теж не випускали. Мене не годують, син відмовився їсти ту субстанцію, яку вони давали. Тобто, у відділенні, коли придумували правила, вони думали, що буде їсти дорослий?

Я була змушена написати відмову від госпіталізації. При цьому, підписала стандартну форму про відмову від госпіталізації за власним бажанням, а ручкою приписала “тому що мені не надаються медичні послуги”.

Це вже було під вечір, ми виходимо з відділення. І тут лікар мені каже: “Прийшов ваш результат тесту. Він негативний”. Кажу: “Добре, тоді переводьте в педіатрію”. Лікар з усмішкою мені каже: “А ось тепер ні. Підете в понеділок до свого педіатра, вона вам випише нове направлення і ви втретє госпіталізіруетесь”. Він просто стояв і знущався над нами.

Я спершу хотіла їхати додому, а потім подумала, що раз вже я все одно на позначці, то зателефонувала сама в педіатрію. Вони 40 хвилин вмовляли цього лікаря написати нам переведення.

Лікування нам почали тільки в педіатрії. І лікар була здивована, що в інфекційному нам не проводили ні діагностику, ні лікування. Я б стерпіла і бруд, і зламаний унітаз, відсутність світла і холодильника. І сморід в палаті стерпіла б. Але лікування не було.

Зараз читаю відгуки про це відділенні в інтернеті. Мені всі кажуть, що це вони так натякали на гроші. А я цього не зрозуміла. Зараз у відділенні педіатрії нам все роблять. Грошей не вимагають. І відгуки про лікарню в цілому хороші. А інфекційне живе своїм життям окремо. Кажуть, що там за 500 грн дають нормальний бокс. Ми були в двох. 20-й 7-й, і там жесть.

У мене про інфекційне відділенні склалося досить жахливе враження. У відділенні, в якому ми лежимо зараз, стерильна чистота. Причепитися ні до чого. Персонал, як ніби зовсім інший. Хоча це одна лікарня! Все роблять безкоштовно і якісно. Ставлення зовсім інше.

На цій лікарні зав’язаний весь правий берег Києва. Я хочу, щоб ситуація в інфекційному відділенні змінилася. Моїй дитині 8 років, і з жахом думаю, як би все це пережили менші діти. Мій син боявся зайти в цей туалет. Як мені пояснила моя педіатр, зараз у дітей мало ГРВІ, тому що багато хто сидить на карантині. У лікарні дійсно мало дітей. Але ж зазвичай уявляю скільки дітей проходить через це відділення! Україна ж тільки починає боротьбу з коронавірусів. Що там буде через місяць?”, – розповіла жінка.

Варто зазначити, що ймовірно, наказ МОЗ, на який посилалися в інфекційному відділенні, – це наказ № 722 від 28 березня. Однак в ньому немає припису не чинити медичну допомогу людям, що знаходяться в ізоляції з підозрою на COVID-19.