З кожною війною, перемогою чи поразкою завжди в одну ногу йде дещо важливіше – кохання. Багато письменників оспівали кохання “на лінії вогню” у своїх книжках, та реальні історії є доволі цікавішими. Одною з таких є історія кохання італійця Луїджі і українки Мокрини. Проти них було все – війна, час, діючі закони, державні кордони, різні мови. Але вони перемогли.
Захоплені їхньою історією люди поставили пам’ятники коханню спочатку в Києві, а потім і в Італії.
Символ справжнього почуття, яке виявилося сильнішим війни і навіть смерті. Він – італійський військовополонений. Вона – українка, яку викрали на роботи в Німеччину. Пам’ятник, присвячений любові Луїджі і Мокрини, з’явився напередодні Дня Перемоги. У його рідному невеликому італійському містечку Кастель-Сан-Лоренцо тепер теж знають цю неймовірну історію.
Вони познайомилися в Австрії в далекому 1943 році – солдат італійської армії і українська селянка Мокрина з маленькою донькою на руках. У таборі для військовополонених працювали в швейному цеху. Луїджі потайки від наглядачів шив для неї хусточки. Мокрина ділилася з ним мізерним пайком в їдальні. Вона не знала італійської, він вивчив лише пару фраз російською.
«Це було вперше в моєму житті, коли я дізнався, що таке любов», – згадує Луїджі Педутто.
Він назве її Марією, і вона полюбить це ім’я. У травні 1945 року радянські війська їх звільнили. Здавалося б, ось-ось настане щасливе сімейне життя. Він хотів забрати Мокрину-Марію до себе. Але італійська влада відмовила. Тоді сам був готовий переїхати в Радянський Союз. Обставини були проти.
Так їхні шляхи розійшлися. Луїджі одружився, у нього народився син. Вона теж вийшла заміж, на Україні працювала в шахті, виховувала трьох дітей. Двадцять років тому Луїджі і Мокрина овдовіли. Але один про одного пам’ятали завжди. Перед розставанням Мокрина залишила Луїджі свою адресу на Україні. Він неодноразово писав, але листи не доходили. У 2004 році сеньйор Педутто дізнався про програму «Жди меня» і звернувся за допомогою. Через кілька місяців він знову знайшов свою першу любов.
Її ямочки на щоках він впізнав одразу. Через 60 років закохані не могли випустити один одного з обіймів, після чого домовилися зустрітися вже в рідних країнах. Так і сталося. Він запросив її до себе в містечко Кастель-Сан-Лоренцо, показав оливковий гай.
Луїджі став частим гостем в її будинку. Щоліта приїздив до Хмельницької області, допомагав по господарству. Готував для неї італійські страви, замінюючи пармезан плавленим сирком.
Декілька років тому, буквально за пару днів до свого чергового приїзду на Україну, Луїджі раптово помер. Свого улюбленого Мокрина-Марія пережила на два роки. Але історія кохання італійця й українки стала для багатьох прикладом вірності і ніжних почуттів, які не вмирають.
Символом незгасимого кохання Луїджі і Марії сьогодні є 2 пам’ятники в Україні та Італії. Луїджі ніжно обіймає свою Марію, немов доказ того, що любов завжди переможе.
