Несамовита історія, яка змушує багато чого переосмислити… Хочеться плакати і цінувати кожну мить цього жорстокого, прекрасного і непередбачуваного життя …
Якщо ви шукаєте романтичну історію, тоді рядки нижче навряд чи вам підійдуть. Ця історія жахлива, але змушує задуматися і багато-багато чого переосмислити…
Нолан Скаллі вже в 4 роки мріяв допомагати людям. Він хотів бути поліцейським і служити суспільству, як це робив його батько-пожежник. На жаль, в 3 роки у Нолана діагностували рідкісну форму раку м’яких тканин. З того часу, як він захворів (діагноз – рабдоміосаркома), в сім’ї малюка настали складні часи.
Щоб виконати мрію вмираючого малюка, місцевий департамент поліції зробив Нолана почесним офіцером поліції міста. З цього дня він увійшов в історію як сержант Роллін Нолан.
Хлопчика і його сім’ю підтримували в усьому світі, лікарі робили все необхідне, щоб врятувати його. Але незабаром батьки почули те, чого боялися ще з моменту постановки діагнозу. Лише через 4 тижні після операції результати КТ показали величезні пухлини, що здавлювали бронхи і серце хлопчика.
Метастази поширювалася з блискавичною швидкістю. Рак виявився не тільки несприйнятливим до всіх випробуваних варіантів лікування, але і до певного моменту неоперабельним. Єдине, що залишалося, це забезпечити малюкові максимально можливі комфортні останні дні.
Мама Нолана – Рут вирішила, що повинна знайти в собі сили відпустити сина. Нолан же, будучи сильним і ніжним хлопчиком, зовсім не боявся того, що його чекає. Перед смертю він просто пообіцяв мамі, що буде чекати її на небесах.
Рут розповіла про те, яким був її остання розмова з сином:
Мама: Малюк, тобі боляче дихати?
Нолан: Ну… так.
Мама: Біль дуже сильна?
Нолан (опустивши очі): Так.
Мама: Малюк, твій рак переміг. Тобі більше не потрібно з ним боротися.
Нолан (щиро): Правда? Тоді я буду боротися для тебе, мамо!
Мама: Ні, милий! Ти цим займався? Боровся для мами?
Нолан: Звичайно!
Мама: Нолан, що повинна робити хороша мама?
Нолан (широко посміхаючись): Робити так, щоб зі мною все було добре!
Мама: Сонечко… Я більше не можу цього обіцяти. Тепер єдине місце, де ти будеш у безпеці – це небеса.
Нолан: Значить, я просто піду на небеса і буду там гратися, поки ти не прийдеш! Ти ж прийдеш до мене?
Мама: Звичайно! Від мами так просто не відбутися!
Нолан: Дякую, мамо! А я поки пограю з Гантером, Брилі і Генрі!
Дозволивши мамі піти та прийняти душ, Нолан закрив очі і заснув. Незабаром Нолан впав у кому, але коли мама лягла поруч з ним, він ненадовго опритомнів, і цього часу вистачило, щоб вона обняла його і співала до тих пір, поки він не пішов назавжди.