Особливістю цієї виборчої кампанії є тотальне політичне перекінчицтво та перефарбування, – політолог

0
431

Минулого тижня в Україні політичні партії масово проводили партійні з`їзди, на яких висували кандидатів до Верховної Ради України по списку та на мажоритарні округи. ІА «Цинічний Львів» намагався зрозуміти особливості цієї виборчої кампанії. Ми поспілкувалися з політологом Віталієм Горбатенком з цього приводу.

– Чому на українському політичному олімпі довго не затримуються політичні партії і склад Верховної Ради майже кожен раз змінюється?

Дві проблеми, які лихоманять Україну від виборів до виборів: відсутність інституту політичної відповідальності та засилля політичних комерційних проектів, а не ідеологічних партій. Останнього тижня ми стали свідками тотального політичного перекінчицтва та перефарбування. Таке враження, що український політикум з`їхав з глузду. Хоча немає нічого дивного, йдуть позачергові парламентські вибори, а мандатом довіри від виборців і не пахне. Тому спостерігаємо, як олігархи та інші власники політичних партій тасують політичні пасьянси. П`ять років вони нещадно дерибанили державний бюджет і звісно, що не можуть облишити це і у новому складі парламенту. Тому бачимо, що усі провладні партії йдуть на вибори у новому форматі.

– Ви згадали про провладні політичні партії і проекти. Що з ними не так?

Спробуємо проаналізувати. Для прикладу, президент України Петро Порошенко 5 років користувався усією повнотою влади, перетворивши державу з парламентсько-президентської республіки на президентсько-парламентську. Перед президентськими виборами тодішній глава держави витратив найбільшу кількість коштів на виборчу кампанію. Якщо раніше Порошенко міняв політичні орієнтації і політичні проекти (нагадаю лише – Партія регіонів, СДПУо, Наша Украна, БПП), то тепер намагається ввести в оману пересічного виборця, міняючи назву із заяложеного БПП на «Європейську солідарність».

У свою чергу, «Народний Фронт» – партія, яка набрала найбільшу кількість голосів на виборах до Верховної Ради у 2014 році, мала свого прем`єра і низку міністрів, чомусь теж відмовляється йти на позачергові парламентські вибори. «Сильна команда для складних часів» похапцем розпихає своїх партійців в інші політичні проекти, серед яких, зокрема – «Українська стратегія» Гройсмана та «Європейська солідарність» Порошенка. Цікаве позиціонування впливого Арсена Авакова, котрому приписують політичні романи з різними силами, проте подейкують, що він домовився з Зеленським і після формування нового уряду знову посяде посаду міністра МВС.

«УДАР» – йшов на вибори у 2014 році разом з БПП, теж виявився лише комерційним проектом. Після того, як Кличко став міським головою Києва, його політичні амбіції на цьому закінчилися. Кандидати від «УДАРу» будуть йти виключно по мажоритарних округах. Щоправда, двоє людей Кличка будуть йти до парламенту за списком Опозиційної платформи «За життя».

Отож, підсумовуємо, на сьогодні уся провладна коаліція у результаті п’ятирічного керування не готова взяти на себе політичну відповідальність і йти зі своїми партіями ще раз на вибори. Їхній результат заздалегідь відомий – прямо пропорційний тому, як вони дбали про український народ та проводили реформи.

– Чи вписується у зазначену Вами тенденцію теперішній прем’єр-міністр України Володимир Гройсман?

Володимир Гройсман, який з посади вінницького мера перебрався на посаду спікера парламенту, а згодом і на посаду прем’єр-міністра за квотою БПП, теж піддався загальному психозу політичного перевзування і вирішив йти на вибори окремої партією. Абсолютно вірно, що Володимир Гройсман, розділяє усі «здобутки» провладної коаліції, хоч і намагається відмежуватися, що він поза політикою і є професіоналом. Про його самостійний похід до парламенту було відомо давно і те, що за кошти платників податків з усіх бігбордів країни нам демонстрували «успіхи уряду Гройсмана», лише підтверджувало цю думку. До речі, буквально на днях запропонована Гройсманом «Українська стратегія» перетворилася на «Українську стратегію Гройсмана» – ну не може український політичний бомонд не прославляти себе.

Що ви можете сказати про інші парламентські та позапарламентські партії?

Яскравий приклад політичної безвідповідальності та безпорадності, як на мене, є об`єднання «Самопоміч» – маючи за результатами парламентських виборів 2014 року 25 нардепів і четверту за потужністю фракцію, до кінця каденції позбулося з добрий десяток депутатів. Не можна говорити про консервативні християнські цінності, а потім реєструвати законопроект про легалізацію проституції чи підтримувати паради осіб з нетрадиційною орієнтацією, як це зробив голова партії Андрій Садовий. І взагалі з`ясувалося, що «Самопоміч» не є командою однодумців. Відтак, партія стала непрохідною до парламенту. Критичну кількість нардепів «Самопомічі» зауважено у виборчому списку партії «Сила і честь» Смешка, також люди Садового будуть балотуватися у мажоритарних округах від «Голосу» Вакарчука.

Також мене вразила позиція Української галицької партії – містечкової партії, яка на місцевих виборах у 2015 році переважно отримала депутатів у Львівській області. Перед другим туром виборів голова УГП підтримував Петра Порошенка, а потім з багатьма однопартійцями перейшов фактично у табір конкурента Порошенка – партію «Голос» Вакарчука.

Цікаво, що навіть кримсько-татарський Меджліс теж вирішив порозкладати кандидатів у різні кошики. Чомусь Рефат Чубаров змінив БПП на партію «Сила і честь» Смешка, а Мустафа Джемілєв перейшов з БПП у партію «Європейська солідарність».

– Особливістю цієї виборчої кампанії, кажуть, стане великий відсоток проросійських сил у новому парламенті

На жаль, це є результат того, чим займалася влада останні роки. Ні для кого не секрет, що Медведчук дуже часто відвідував Банкову і проводив там незрозумілі консультації. Як на мене, готується реванш проросійських сил. Це видно неозброєним оком. Вони останні п’ять років чекали цієї події. У їхньому таборі відбулося пере форматування. Спочатку вони останній рік ніби між собою чубилися, а потім як за велінням чарівної палички почали об`єднуватися. Це не може тривожити.

Скажімо, Опозиційна платформа «За життя» – це взагалі ренесанс колишньої Партії регіонів. Список цієї партії просто рясніє прізвищами осіб, котрі мали би бути притягнуті до відповідальності за злочинну дільність одіозної Партії регіонів. Чого вартує лише присутність кума Путіна Віктора Медведчука (що він робить в Україні?), колишнього першого заступника Генпрокурора часів Януковича Рената Кузьміна, сепаратистки Нелі Штепи (чому вона на волі?). А Нестор Шуфрич, Тарас Козак, Льовочкіни? І таких прізвищ безліч.

Опозиційний блок – який на сьогодні очолює людина Рината Ахметова Вілкул, вирішив об`єднатися з партіями «Наші» Мураєва, «Відродження», «Партія миру та розвитку» й «Довіряй справам» Кернеса-Труханова. Тобто, ще одна п`ята колона рветься до Верховної Ради.

– Чи є вихід із цього замкнутого виборчого кола, коли виборці щоразу голосують за нові проекти, але зі старими обличчями?

Очевидно, що на позачергових парламентських виборах ми знову не отримаємо якісного політичного продукту. Чи будуть відповідати за реалізацію програм політичні сили, які пройдуть до парламенту, невідомо. Виборець уже і не пригадує, за які кольорові політичні фантики він голосував у 2014 році, а тут розмаїття буде ще більшим.

Тому, як на мене, на виборах треба голосувати не за списки коміків, артистів, співаків чи спортсменів, а за здорові державотворчі, націоналістичні та ідеологічні сили, які зможуть у парламенті чинити опір чи замаскованим, чи відкритим кремлівським посіпакам.

На мій погляд, на правому фланзі вигідно вирізняється ідеологічна партія ВО «Свобода», від якої на цих виборах очікуємо несподіванок, як і у 2012 році. Вчорашній з’їзд ВО «Свобода» показав, що націоналісти, серед яких і “Правий сектор”, і “Національний Корпус”, і “ДІЯ”, і ОУН, і КУН готові об’єднуватися, облишивши свої політичні амбіції перед зовнішньою і внутрішньою загрозами. Мені це імпонує.