Звертаючись до закладу охорони здоров’я кожна людина, в першу чергу, прагне щоб їй допомогли вирішити її проблему, або переконали, що проблеми не існує, і мало хто сподівається на якість надаваних медичних послуг, особливо якщо це звичайна поліклініка.
Лікарі, інколи, дозволяють собі неповажне ставлення, прикриваючись тим, що головне результат. Існує також переконання, що від державної медицини не слід очікувати чогось гідного, але ж як тоді можливе підвищення якості надаваних медичних послуг? Лікар будь-якої медичної установи в будь-якому місті або селищі — в першу чергу спеціаліст, який має обов’язки, встановлені законодавством та повинен їх виконувати.
Не секрет, що якість лікування в нашій країні залежить не лише від кваліфікації лікаря, але і від технічного оснащення та можливостей медичного закладу. В усьому світі для діагностики та лікування будь-яких хвороб використовуються спеціальні протоколи, в яких чітко визначений «план дій».
Протоколи діагностики та лікування – це систематично розроблені та науково обґрунтовані рекомендації, орієнтовані на практику, керівництва по дії. Головною метою цих протоколів є відображення сучасного стану наукових досліджень, їх перенесення і втілення в практику. Вони орієнтують лікарів в рішеннях і діях. Але дотримання таких протоколів в нашій країні вкрай проблематичне, адже можливості та технології доступні в інших країнах у нас лише з’являються. Саме через це, лікарі часто керуються підручними засобами та можливостями, призначають лікування про яке знають, яке доступне в медичній установі в якій вони працюють, або яке проводять власноруч. Також лікування може призначатись виходячи з платоспроможності хворого та його близьких, не завжди раціонально. За такими схемами пацієнта позбавляють свого законного права бути поінформованим про всі можливі види лікування, та обрати самостійно один з них, знаючи про всі можливі наслідки.
Згідно з етичним кодексом лікаря:
Стаття 20. Лікар зобов’язаний надати пацієнтові вичерпну інформацію, яка необхідна для своєчасної та якісної медичної допомоги
- Лікар повинен інформувати пацієнта щодо необхідності, ступеня ризику, найближчих і можливих віддалених наслідків для його здоров’я передбачуваного медичного втручання, про альтернативні методи лікування, їхню порівняльну ефективність, про права пацієнта та можливості їх захисту.
Яскравий приклад, з яким стикався майже кожен, — це флюорографія, яка через неінформативність та дуже високу дозу опромінення давно заборонена за кордоном, але досі призначається в обов’язковому порядку в нашій країні (законодавчо встановлених підстав для цього, до речі, немає). Мало хто з лікарів скаже, що значно безпечніше та інформативніше зробити цифрову рентгенографію, адже в поліклініках є своя флюорографія, на яку і направляють.
В своїй практиці, до мене часто звертаються пацієнти після неефективно проведеного або нерезультативного лікування, коли при визначенні стратегії лікування лікар не лише не розповів про альтернативні методи лікування його онкологічного захворювання, а просто призначив лікування, яке доступне в його медичній установі, не залежно від його ефективності в конкретному випадку захворювання.
Верховна Рада України; Закон від 19.11.1992 № 2801-XII
Стаття 39. Обов’язок надання медичної інформації
Медичний працівник зобов’язаний надати пацієнтові в доступній формі інформацію про стан його здоров’я, мету проведення запропонованих досліджень і лікувальних заходів, прогноз можливого розвитку захворювання,у тому числі наявність ризику для життя і здоров’я.
“Хочу пояснити на прикладі своєї професійної діяльності в сучасній онкологічній клініці “Український Центр Томотерапії”, – для ефективної боротьби з захворюванням, пацієнту важливо знати з чим він має справу і які варіанти вирішення проблеми у нього є. В державних установах цьому не приділяється увага взагалі. Сучасний підхід в лікуванні раку для найбільшої результативності та збереження якості життя людини передбачає поєднання декількох методів лікування, а також обов’язкові 3 етапи діагностики. Нажаль, на сьогодні рак діагностується навіть за допомогою УЗД, а хірургія залишається найбільш застосовуваним методом боротьби з раком, який в більшості випадків призводить до рецидиву захворювання та незворотних наслідків, інвалідизації.” – зазначає Андрій Гардашніков, лікар-онколог, хіміотерапевт.
Не слід сліпо довіряти лікарям та перекладати відповідальність за своє здоров’я. Навіть при незначній проблемі кожен повинен бути впевнений, що йому надана повна інформація, діагностика проводиться згідно визначених протоколів, а лікування обрано саме найефективніше в конкретному випадку. Якщо є невпевненість в кваліфікації лікаря — не бійтесь його змінити; є сумніви в установленому діагнозі — перевіряйте, завжди є можливість звернутись за другою думкою спеціаліста (референсом), або просто звернутись в інший медичний заклад. Привід для спілкування між лікарем та пацієнтом — це здоров’я, найдорожче та незамінне в житті, тому якщо лікар не має часу та бажання все розповісти про методи діагностики та лікування, відповісти на всі ваші питання та довести, що його запропоноване лікування — найефективніше, такий спеціаліст не має права займатись лікуванням взагалі. Будьте уважні до свого здоров’я, та довіряйте його лише професіоналам!