Найбільша перемога Революції Гідності – ренесанс українського націоналізму, – Святослав Сірий

0
1075

Революція Гідності 2013 року розпочала велику та непросту боротьбу за Україну, що триває вже 5 років. Напередодні виборів українців хвилює одне питання: які люди мають прийти до влади тепер?

Нашому кореспондентові вдалося поспілкуватися з Начальником штабу Національного Корпусу Львівщини Святославом Сірим та з’ясувати: як змінилася Україна після Революції Гідності та чи зможе українська молодь керувати державою.

Цими днями Україна відзначила 5-річчя початку Революції Гідності, зокрема перші її дні. Ви були на Майдані тієї доленосної ночі з 29 на 30 листопада, коли побили студентів. Що спонукало вас поїхати до Києва, та якою памятаєте Революцію в той час?

Коли почався Майдан, мені було 18 років. Тоді ми з друзями ще не належали до жодних політичних партій, мали мінімальний досвід громадської діяльності, тож їхали на мирну акцію як звичайні студенти, тому, що нам, як і більшості українців,  не подобалися дії тогочасного президента Януковича. З перших днів на Майдані одразу ж долучилися до загального протесту: мали чітко розписаний графік чергувань на вулицях урядового кварталу, здійснювали регулярні розвідки. Пам’ятаю, як у ніч з 29 на 30 листопада, під час одного з таких патрулів, ми помітили на закритому майданчику біля вулиці Інститутської близько сорока автобусів з Бекрутом, які активно готувалися до першої зачистки. Тільки після побаченого усвідомили: сьогодні вночі щось станеться. Коли повернулися на барикади біля пам’ятника засновникам Києва, то почали вже  активно готуватися до захисту, долучилися до першого осередку радикально налаштованих майданівців (які згодом сформували Правий сектор), відтак стягували  на площу якісь речі для самозахисту: саморобні щити, палиці. Пам’ятаю, як першими зробили “коктейль” з розчинника, а хтось із натовпу назвав нас провокаторами. В той вечір мало хто уявляв собі те, що мало статися.

Що ви робили, коли почалась зачистка і якою вважаєте причину такої агресивної поведінки Беркуту?

Беркут одразу був налаштований агресивно. Вмотивовані до фізичної розправи, вони, звісно, не почали одразу всіх гамселити, а чекали того “спускового гачка”. І ним стала новорічна “йолка”, яку майданівці не дозволили встановити на площі. Як тільки беркутівці почули, що цього зробити їм ми не дамо, то одразу почали нападати. Усі добре пам’ятають ту страшну картину: дві тисячі озброєних “машин” проти мирних людей з дерев’яними щитами. Активістів затисли в кільці і лупцювали всіх підряд. Шестеро беркутівців догнали мене біля станції метро “Хрещатик” та вдарили по ногах. Коли впав – ще добивали. Затиснутих в то пекельне кільце людей гамселили до останнього, а тих, кому вдалося вирватися, шукали, патрулюючи центральні вулиці. Когось затримали, а більшості таки вдалося добратися до Михайлівського собору.

Чи змінилося у вас розуміння Революції до і після тієї ночі?

Так, бо до 1 грудня ми ще були тими романтиками, які хотіли повалити режим і змінити державу звичайною мирною акцією. Та жахлива ніч перевернула свідомість усім. Наступного дня після зачистки ми поїхали додому і  вже 2 грудня повернулись на Майдан в камуфляжі, зі щитами, касками та всіма необхідними для самозахисту речима. Те, що тоді відбувалося на Майдані було чимось феноменальним. Люди зуміли самоорганізуватися без конкретних зв’язків чи наказів очільника. Чіткої координації між нами не було, але кожен знав, що має робити. Одні носили та кололи бруківку, інші будували барикади, хтось здійснював розвідки.

На цьому стояла вся Революція: ким би ти не  був в цивільному житті,  на Майдані ти ставав частиною великого організму і був готовий робити все.

Я не пригадую жодного такого моменту, коли б мені було страшно. Жертовність та взаємопідтримка, яка була навкого, просто вражала. 19 січня побачив під аркою Архангела Михаїла дівчину років 15-ти, що разом із бабусею на вулиці розливала коктейлі Молотова. Такими тоді всі були безсташними, такими  сміливими, що це стало найпотужнішою підтримкою.

Чи можна було завершити Майдан без жертв?

Я вважаю, що ця Революція могла стати боротьбою одного дня і завершитися ще тоді, 1 грудня, коли побили студентів. На тій неймовірній хвилі всенародного гніву наші політики, замість вчасно відреагувати, навпаки почали зупиняти процес боротьби української нації проти режиму. Тогочасні “народні обранці” чомусь подумали, що з терористами та негідниками, які першими використовують зброю проти мирних людей, можна вести цілих три місяці псевдоперемовини. Таким і був результат: цю перемогу ми мали здобути великими жертвами, і тому кров молодих українських хлопців та дівчат на руках наших політиків.

Для мене перемога Майдану – це не просто повалення режиму Януковича, це величезний прояв могутності та нескореності української нації, відродження самого українського націоналізму.

Як змінилась Україна через 5 років після Революції Гідності?

Найбільшою перемогою Революції Гідності стало Відродження націоналістичної ідеології, ренесанс націоналізму,  як буденного явища.

 І поява нашої структури це доводить. Майдан породив ті рухи, що виросли з маргінальних десяткових організацій, які сповідували націоналістичні ідеї на місцях, в масові політичні осередки.  Спочатку це був Правий Сектор, його ж згодом “успішно” розірвали, але нам вдалося сформували більшу за чисельністю й значно потужнішу структуру. Якщо раніше націоналістичний рух існував лише на західній та центральній Україні, то тепер ми маємо свої осередки  і в Харкові, Одесі, Дніпрі, Черкасах та Запоріжжі, і це, як на мене, найбільша перемога.

Хто, на вашу думку, має очолити Україну тепер? Які люди мають прийти до влади?

До влади повинна прийти націоналістична молодь, там не має бути жодного старого обличчя. Всі старі обличчя, маючи десятки шансів, будучи при владі, не зробили нічого, бо в них була єдина відмазка: “нам не давали”. Скажіть мені, хто не давав працювати нашим міністрам, депутатам, як не вони самі?

Після Майдану в Україні виріс рівень загальної патріотичності, на якій тепер виїдждають наші політики. До 2013 року гасла “Cлава Україні! Героям Слава!” вигукували тільки найсміливіші, а той самий Луценко ще в 2008 році розганяв марш українських націоналістів в Києві. Як бачимо, тепер ситуація трохи змінилася: ті самі антинаціоналістичні політики швиденько перефарбувалися у патріотів,   які викрикують  з трибун патріотичні гасла про збереження мови, єдиної церкви, беруть на озброєння націоналітичні гасла  для маніпуляції людьми, щоб вкотре “дорватись до свого корита”.

Революція 2013 року  привела до влади негідників, але покликала до життя ті   ідейні сили, які цих негідників дуже швидко замінять та зможуть відбудувати  могутню державу.