Хресна дорога в цьому селі була започаткована ще у далекому 1926 році та була відновлена на початку 2000-х років.
Про історію кальварії йдеться у книжці «Матеріали до історії села Опака» опачанина і історика Миколи Данкевича, повідомляється у спільноті «Опачани».
Віз за возом прямують в сторону Опаки. По дорозі й польовими стежками поспішають прочани, прибрані в святочні строї з вузликами повними харчів на два дні, босоніж, а в декого взуття завішане на плечах. Доходячи до села, сідають на придорожніх ровах і прибираються, щоб достойно ввійти на храмову площу.
Приїхавши в Опаку, вози скручують у різні сторони, а пішоходи прямують до церкви. Вози заїжджають на подвір’я гостинних господарів, щоб поставити вози з кіньми. Піднайшовши незайняте ще місце, всідають, стріпують насілий порох, випрягають коні, обертаючи їх головами до воза з запашною конюшиною, яку ті охоче перебирають.
По дорозі до нижньої церкви стає гамірно. Торговці вже вспіли порозкладати на «строганах» з брезентовими дашками свої товари й запрошують покупців приємними звуками усних гармонійок, сопілок, цукеркових свистал і барабанів. Знаючи своїх покупців на відступах, торговці навезли товару, який найкраще продається. Ближче до церкви розложилися продавці з церковними речами – молитовниками, вервицями, образами, свічниками й свічками, а подальше інші з товарами світського й їстівного характеру: довгі жердини завішані ковбасами, які приємним запахом заманюють голодних покупців, мішки з «обарінками» різного смаку й величини, з яких одні насиляні на шнурку продаються на метри, а другі, великі, на штуки, солодка лімонада, закрашена на різні кольори, коло якої найбільше товпиться спрагла дітвора, солодкі лизаки на патичках, кольорові цукерки й свистки. Римарі навішали шкіряних виробів – кінську упряж, вибивані кораликами і витискані пояси, «пуляриси» (гаманці) й капшуки на тютюн. Біля церкви вмістилися сліпі й каліки, просячи милостині на молитви за померлі душі.
Біля церкви велике скупчення народу. Одні слухають набожно проповіді, другі стоять у чергах до Св. Сповіді по сповідальницях.
За церковною площею інший ряд атракцій притягає молодь і старших. Великий гурт охочих облягає кругом каруселю, яка обертається завдяки людській енергії, хлопці, які потратили всі гроші, й яким на їзду каруселею вже не вистачає, стають у чергу, щоб дібратися на горішню платформу до тих щасливців, що попихають кругом каруселю. Зробивши, попихаючи її, десять оборотів, вони дістають квиток на їзду безплатно.
У книзі «Дрогобиччина – земля Івана Франка» було поміщено спогади В. М. Вергана про пацифікацію поляками Дрогобицького повіту у 1930 р. Там, зокрема, йдеться про арешти польською поліцією у Бориславі аквтиних пластунів. Вночі 26 вересня їх замкнули в «поліційних арештах в Бориславі». Далі автор зазначив: «ранком 27 вересня, а була це неділя і свято Чесного Хреста, нас перевезли вантажним автом до арешту Повітового Суду у Дрогобичі. По дорозі до Дрогобича зустрічали нас численні прочани, переважно селяни, які їхали на відпуст до села Опаки. Пізнаючи нас, вони вітали нас овацією…»
Святочні торжества на Воздвиження Чесного Хреста після обходу кругом церкви й «Чину малого водосвяття» добігають кінця, а потомлені, але задоволені прочани помалу розходяться.
Затихає гамір, гурти людей рідшають, бо торговці помалу складають непродані речі на вози. Додому приїжджають всі помучені, але задоволені зі щасливо відбутого «Опаківського відпусту» в надії, що Бог дозволить у другому й у наступних роках знову відвідати «Кальварії».