Хто такі “праві та ліві” і яке ідеологічне лице Європи?

0
2857

Останнім часом, політики та громадськість спекулюють поняттями “праві-ліві”, надаючи цим словам значення “маргінезу та старишилки”. ІА “Цинічний Львів” публікує невелику статтю про те хто такі “праві” та “ліві”, та звідки вони походить саме поняття.

У сучасному європейському суспільстві роль політичних партій є однією з головних у вирішені найважливіших проблем суспільства,  формуванні політичного курсу країни, ,визначені її зовнішньої політики та геостратегії. Не менш важливим є вивчення ідеологій політичних партій, адже саме ідеологія і декларує позиції партії,  щодо системи цінностей у суспільстві і подальших напрямків розвитку. Загалом ідеології політичних партій можна розбити на два великих табори: правих і лівих ( хоча в сучасній ліберальній демократії можна виділити великий демократичний центр).

Походження правих і лівих партій тісно пов’язане з формуванням політичних систем у західноєвропейських країнах, особливо з виникненням парламентаризму. Вперше терміни «праві» і «ліві» з’явилися під час Французьких національних зборів часів Французької революції. В ньому справа сиділи феляни – прихильники конституційної монархії, в центрі сиділи жирондисти – помірні прихильники республіки, а з ліва сиділи якобінці, які виступали за радикальні перетворення.(Цю традицію, розташування партій відносно їх політичних переконань справа-наліво частково  перейняли європейські парламентарі).  Таким чином, спочатку правими називали тих, хто бажає зберегти існуюче становище(консерваторів), а лівих тих, хто виступає за радикальні зміни (радикалів).  Сьогодні ця типологія значно змінилася, хоча деякі позиції залишилися незмінними.

Починаючи з середини ХІХ ст. у Європі починають масово створюватися політичні партії, що пов’язують з розвитком парламентаризму і поширенням виборчого права. Серед правих партій в той час були консервативні і частково ліберальні партії (Консервативна партія Англії, Ліберальна партія Бельгії, та ін.), хоча значно більшої масовості набувають ліві – соціал-демократичні партії(Соціал-демократична партія Німеччини). На початку ХХ ст. значної популярності набувають ліберальні партії, вони відіграли значну роль у поширенні демократичних засад політичної системи і власне на хвилі цього здобували статус правлячих партій, але із запровадженням загального виборчого права їх популярність падає. Після закінчення Першої світової війни політичний спектр значно розширився, на політичну арену виходять комуністичні, християнсько-демократичні і фашистські партії. Значне поширення крайніх лівих і правих тісно пов’язують з складною економічною і соціальною ситуацією, після закінчення Першої світової війни, а також з неспроможністю тодішніх політичних партій, які перебували при владі, провести політичні перетворення. В деяких країнах були встановленні комуністичні (СРСР), фашистські (Італія) і нацистські (Німеччина) диктатури. Як ми знаємо, в цих країнах  в той час, були заборонені інші політичні партії, крім правлячої ,отже, можемо зробити висновок, що при приході крайніх політичних партій, вони забороняють інші партії, або суттєво обмежують їх діяльність тобто створюють замкнуту партійну систему. Після Другої світової війни фашистські партії були заборонені в багатьох державах, а частина з тих що залишилися трансформувалися зі старих політичних партій в більш помірковані, більш демократично спрямовані партії ( партія Соціальний рух, Італія) значна частина партій і рухів фашистського типу також діють в напівлегальному середовищі, не маючи можливості брати участь у виборах. Також неправильно відносити до фашистських, ті режими, які утвердилися в Португалії, Іспанії і Греції (хоча деякі елементи управління і ідеології були запозиченні з фашистського руху, особливо у Іспанії і Греції.), де до влади прийшли диктаторські християнсько-консервативні або націоналістичні партії. Натомість комуністичним паріям вдалося утвердитися не тільки у СРСР ( яка тоді, до речі, займала 1/6 частину світу), але й  у більшості країн Центральної, Південної і Південно-східної Європи, тобто там, де по завершенні війни СРСР мав найбільший вплив. Потрібно зазначити, що комуністичні партії мали вплив і в ряді західноєвропейських країнах, Південно-східної Азії, Латинській Америці і навіть в деяких країнах Африки. В той час відбувається один з найбільших ідеологічних розколів у світі, полюсами якого виступили комуністична СРСР і ліберальна США, які на той час визначали світовий порядок. Якщо глянути на післявоєнну Західну Європу, то потрібно зазначити, що значної сили на політичній арені набирають християнсько-демократичні партії, які отримали перемоги на виборах у багатьох країнах Європи (в.т.ч. у Німеччині і Італії). З лівого флангу їхніми противниками стають соціал-демократичні партії, які також присутні практично у всіх західноєвропейських демократіях.

У 60х-70х роках починають появлятися так звані «нові праві» і націоналістичні партії (Партія Свободи в Австрії, Національний фронт у Франції та інші), що пов’язано з вільною політичною нішою в ультраправому крилі, ці партії значно відрізняються від типових старих правих (Народна партія у Бельгії, Соціальна дія в Італії). Нові праві виступають як проти сучасної соціал-демократичної і ліберальної політики, так і гостро засуджують неофашистські партії, які спотворюють на їх думку праві партії. Основними ідеями правих є антиглобалізм, повернення колишніх європейських цінностей, обмеження міграції, збереження національних держав – як гарантів світового порядку. Ось  яке визначення дає правим сучасний теоретик правих партії А Де Бенуа: « Правим я називаю чисто таку поведінку, яка вважає чисто позитивні існуючі розходження у світі, а отже і відносну нерівність, яка є їх неминучим результатом, а негативну поступову гомогенізацію світу, яку проголошує і здійснює ідеологія рівності».

Наступним важливим періодом в ідеологічному розвитку Європи є кінець 80 – поч. 90 років, коли починає розвалюватися соціалістичний табір і сам СРСР. Це дало змогу значно розширити свою географію, особливо на схід правим ідеологіям, адже до цього в більшості країн була авторитарна або аморфна партійні системи, де основну роль відігравала комуністична партія, яка знаходиться у лівій частині політичного спектру. В Західній Європі на початку  90-х років навпаки відбувалося полівіння Європи, тоді ліві сили прийшли до влади в більшості країн Європейського союзу, що прямо пов’язане з «почорнінням» Європи, тобто збільшення частки «кольорових» іммігрантів у загальній чисельності населення Європи, а також із збільшенням соціальних видатків. Так з 1994 року аж по 2001 рік партії лівої орієнтації перебували при владі ( тобто формували уряд самостійно, або були старшими партнерами в уряді) в 13-14 державах щорічно. Починаючи з 2001 року їх кількість поступово зменшується, а  у 2011 році нараховувалося лише 5 урядів лівого спрямування (Данія, Кіпр, Бельгія, Австрія, Словенія).

epa06072055 German Chancellor Angela Merkel (R) officially welcomes European Council President Donald Tusk (L), to the opening day of the G20 summit in Hamburg, Germany, 07 July 2017. The G20 Summit (or G-20 or Group of Twenty) is an international forum for governments from 20 major economies. The summit is taking place in Hamburg 07 to 08 July 2017. EPA/FRIEDEMANN VOGEL/POOL

Прогнозувати ідеологічне майбутнє всієї Європи досить складно, значною мірою на яке впливають, як об’єктивні, так і суб’єктивні фактори виявити, які виявити є досить непросто. З 2009р. прослідковується тенденція досить швидкого зменшення кількості урядів лівого спрямування, причин цьому декілька. Основною з них є економічна криза, яка добре потрусила Європу, особливо складна ситуація в таких країнах, як Греція, Іспанія, Португалія, Італія та ін. В цих країнах значна частка грошей з бюджету йшла на соціальне забезпечення і на отримання роздутого бюрократичного апарату, а як наступила криза платоспроможність країн значно зменшилась, тому довелося скорочувати видатки, звільняти працівників  і навіть брати кредити для забезпечення функціонування держави. Також особливістю ту є те, що ці країни заполонили мігранти з країн третього світу, які використовувалися, як дешева робоча сила, а як наступила криза кількість робочих місць значно зменшилася, багатьом жителям цим країн довелося йти на роботи, які до цього на їх думку для них були принизливими, мігранти в цього секторі їм склали хорошу конкуренцію, що також викликало глибоке обурення у місцевого населення. Ще одною помилкою лівих,що призвело їх до невдачі, після криза було бажання провадити політику збільшення податків, що також викликало широке невдоволення населення, особливо серед малого бізнесу, рентабельність якого падала. Натомість праві політики запропонували політику протекціонізму і програми регулювання економіки державними механізмами, а також проявили дієвість у боротьбі з нелегальними мігрантами ( наприклад, політика Саркозі переселення ромів  з Франції). Ще одним моментом є те що у Європі появляють сильні консервативні лідери, які проявили досить чітку політику, що допомогло уникнути значних потрясінь під час кризи. Яке майбутнє Європи? Чи довго праві залишаться при владі? Чи збільшуватиметься кількість лівих чи центриських партій?. Зараз мало хто може дати відповідь на це питання. Одне відомо точно, що з кожним роком зростає кількість невдоволених Європейським Союзом, як наднаціональною організацією, а також зоною Євро і відкритими кордонами. Багато хто сподівався, що ЄС стане Європою-націй, а не Європою-регіонів, яка розмиває ідентичність кожної країни, тому поки в Європі не вирішаться ці проблеми, праві й надалі перебуватимуть у більшость урядів.

Андрій Пшик спеціально для АІ “Цинічний Львів”