Польський адвокат Пшемислав Ліс-Маркєвіч зробив шокуючу заяву на своїй сторінці у Facebook через книгу українського автора.
Про це повідомляє “Цинічний Львів”.
Увесь текст допису:
“А ЛЬВІВ ЦЕ ТАКИ ПОЛЬСЬКЕ МІСТО, ДЄТКА.
Купив собі книгу Олега Криштопи “Останні українці Польщі”. Не можу розкусити автора. Чи він невіглас, чи упереджений до Польщі та поляків? Хворобливо упереджений. Насправді то не переношу таких українців. Уже назва книжки (“Останні українці Польщі”) здавалася мені дивною. Бо з одного боку маємо в Польщі десятки тисяч польських українців (польських громадян) і сотні тисяч іммігрантів, а з другого боку книга має стосуватися до останніх українців Польщі, наче до реліктів, динозаврів, або мамутів.
Що мені не сподобалося майже відразу? У рамках операції “Вісла” українців виселяли з “українських земель” на колишні німецькі землі. То до чого тут узагалі Польща і де вона розташована? Леґниця, Любін, Зелена Ґура, Ґурово Ілавецьке – колишня Німеччина. Холм, Перемишль – Закерзоння. Бере він інтерв’ю майже у самих старих людей, які ностальгують за своїми домівками Закерзоння. Він не запитав молодих українців, що живуть та навчаються в Леґниці, Щецині чи Ольштині, як їм там живеться. Бо якщо в Щецині живуть та працюють десятки тисяч іммігрантів з України, то мабуть молодим польським громадянам української національності – дітям наукових працівників, суддів, лікарів, суспільних діячів чи місцевих підприємців там не гірше ніж дітям заробітчан з України, які лише віднедавна шукають у Польщі кращого життя.
Я гадаю, що автор навмисне маніпулює поняттями. Це ж очевидне, що до війни Вроцлав, Леґниця, Зелена Ґура були в складі Німеччини. Проте це були споконвічно слов’янські та п’ястовські терени, з часом онімечені. Це ж очевидне, що Холм та Перемишль це споконвічно руські землі. Якщо вони не були би українські (за складом населення), то не було би операції “Вісла”. Це теж очевидне. Але якщо українців поляки переселяли з України до колишньої Німеччини, то де ця Польща? І звідки взялися поляки? Польщу автор таки бачить: не в Леґниці чи Ґурові Ілавецькому, не в Перемишлі, але десь хтозна в якомусь абстрактному просторі. Польща править за заповідник для вимираючих українців. А якщо Вроцлав – це німецьке місто, то Львів – польське. Нє? Ну, то файно і шлюс.
Автор сам з Івано-Франківська. То швидше він упереджений ніж невіглас, хоча це мабуть єдиний представник Івано-Франківської школи, якому можна висунути такі звинувачення. Бо ж Юрію Винничуку, Юрію Андруховичу чи Віктору Небораку висунути їх не можна. У своїй книжці він збирає спогади українців Польщі, як вони “берегли свою ідентичність у чужій країні”?
То дуже цікаво, що для українців Надсяння, Холмщини, Люблінщини, Підкарпаття Польща була “чужою країною”. Бо від 1918 року там була польська державна влада. З перервою на владу радянську та німецьку. УРСР не була “чужою” – так здогадуюся.
До ду*и з такими книжками та такими писаками. Читати я її не буду”, – написав адвокат.