В лютому 2015 року загострилася ситуація на cході України – російська армія оточила наші війська в Дебальцевському котлі, житловий район Маріуполя розстрілювати з установок залпового вогню “ГРАД”. Тоді добровольчий полк “Азов” розпочав один із найуспішніших наступів – Широкинську операцію, яка витіснила ворога від околиць Маріуполя. Ця подія увійшла в історію як єдиний масштабний успішний наступ українських сил проти окупантів за останні 4 роки.
Що насправді відбувалося на фронті в той період? Яка атмосфера панувала серед українських захисників? Доброволець полку “Азов” з Новояворівська на Львівщині Юрій Бурзак в коментарі для нашого видання поділився найяскравішими спогадами про Широкинську операцію.
“Літо 2014 року, мені 22. На той час вже почав формуватися батальйон “Азов”, в Києві був мобілізаційний центр, куди з’їжджалися хлопці з усієї України, туди поїхав і я. Почалися тренування, а з Урзуфа, де була наша база, вже через декілька тижнів ми поїхали в зону бойових дій.
Спочатку усіх розділили по ротах, мені пощастило потрапити в другу сотню до командира Кірта. Це була штурмова рота, що базувалася в Маріуполі, безпосередньо найгарячішій точці фронту в цей час. Тоді “Азов” був лише піхотним батальйоном, ми фактично не мали жодної штурмової техніки, бо усе оснащення дісталося від Нацгвардії. Забезпечення мінімальне: одна машина БТР, на якій було 17 військових, та один камаз проти трьох російських танків, що виїхали на нас одразу. Штурм зупинили тільки тоді, коли нам,банально, нічим було відбиватися. Вже через декілька днів приїхало підкріплення і ми дали відсіч ворогу та навіть взяли перший російський блокпост” – згадує доброволець.
Військовий згадує, як перед операцією хвилювався і був морально готовий до боротьби:
“Зранку, перед наступом, настрій у всіх був дуже піднесений. Кожен чекав чогось масштабного, бо день перед тим у нас забрали телефони. Зранку – підйом, військові виїхали колоною техніки в сторону “нуля”, командири роздають завдання і ти усвідомлюєш: зараз щось почнеться. Це було таке потужне моральне почуття, про яке важко забути.
Тоді воювати хотіли всі, адже в нашому полку найгіршим покаранням було одне – тебе не беруть на бойові”.
За словами Юрія Бурзака, найважливішим, що було в Широкинській операції – моральний аспект армії та дух, який підтримував кожного бійця.
“Тоді смертей було багато: бої за Дебальцеве та Ілловайськ закінчувалися великими втратами для нас, це дуже деморалізувало бійців. Проте, під час Широкинської операції ми показали, що українська армія ще спроможна воювати, серед нас є фізично та морально підготовлені люди, які здатні боротися за свою землю.
Наш полк добровольчий, а всі командири – бойові. Це найбільша мотивація, коли йдеш під кулі, а твій командир біля тебе.
За базу в Широкине відповідав Кірт, він не відходив від пульта упродовж 5-ти днів безперервних обстрілів. Кожен був на шаленому виснаженні, але ти мав триматися, бо твій командир – поруч”.
Операція дозволила просунутись українським захисникам приблизно на 20 км та відбити атаку проросійських бойовиків з мінімальною кількістю техніки і людей.
“Всі сили розділилися, тож в Широкине нас зайшло тільки 17 людей штурмового взводу та 22 бойовиків у прикритті. Це нереальні речі, щоб такою мінімальною кількістю військових та техніки можливо було зробити здійснити успішний наступ. Але ми змогли. Не кількістю, а завдяки мотивації” – згадує військовий.
Під час Широкинської операції українські бійці завоювали російський блокпост та взяли в полон трьох сепаратистів.
“Поспілкувавшись з російськими полоненими, ми помітити їхній низький рівень розвитку. Такі люди морально бідні, легко піддаються на пропаганду. Ніхто з полонених не міг пояснити нам, чому сюди приїхав. За що і проти кого воюють – самі не знають. “Тут убывают моих братьев, бандеровци убывают…” – відповідали.
Для них було великим шоком те, як ми поводилися з полоненими. Жодних тортур, катувань…Вони їли те саме, що і ми. Думали, що потрапили в “нацистський полк”, а до них ставились, як до людей.
Юрій Бурзак розповів, що зараз продовжує допомагати бійцям в зоні ООС в рамках громадської організації “Ветеранське братерство”, яке відповідає за реабілітацію українських військових, матеріальну, юридичну та моральну підтримку. Доброволець постійно тренується. Каже, що готовий будь-коли знову стати на захист країни.
“Усі військові підтримують між собою контакти. Ми розуміємо, що війна триває і тому активно допомагаємо та підтримуємо тих хлопців, які зараз воюють на сході країни. Можу сказати, що атмосфера на фронті дуже змінилася. Наші військові з полку “Азов” зберігають позитивний настрій та вірять в українську перемогу. З дня на день зі Львова будуть виїжджати на схід наші добровольці, кожен з них перебуває на піднесенні.
Російська сторона зараз виснажена вкрай. Там ніхто вже не хоче воювати, у них великий брак ресурсів. Тому, наше завдання – не втрачати дух перемоги. І тоді вона обов’язково прийде”.