Близько трьох мільйонів українців постійно працюють за кордоном, підрахували в МВФ. Значна частина вакансій — платна. Заробітчанам не дають вихідних, змушують працювати понаднормово і при цьому платять менше, ніж обіцяли.
Щоб працювати за кордоном за професією, її ще належить підтвердити, розповідає HR-експерт Олександр Білоус, передає OBOZREVATEL.
Абсолютна більшість трудових мігрантів — сезонні працівники. Найпоширеніші вакансії: робітники на фабрики, швачки, слюсарі, вантажники на склади, збирачі на полях. Найчастіше це ті місця, на які не претендують місцеві жителі.
“Їдуть навіть по безвізу на 3 місяці. Кілька місяців нелегально працюють, потім повертаються і витрачають півроку. У маленьких містах досі можна зустріти зарплати у 4-5 тис. грн. Люди їдуть до Польщі на 15 тис. грн і впевнені, що в Україні стільки не заробити. Хоча у Києві, Одесі, Харкові, Дніпрі робітник може заробляти не менше”, — впевнений Білоус.
Такі цифри також підтверджуються даними дослідження Міжнародної організації праці. 82,7% українців, що працюють за кордоном — це “короткотермінові трудящі”. До того ж майже половина з них (47,9%) офіційно дозвіл на роботу не отримують, податки вони не платять і жодних прав не мають.
Причому без офіційного договору ніхто не може гарантувати, чи заплатить роботодавець чи ні. Наприклад, жителька Мелітополя Олена провела 50 днів у Польщі. За цей час їй вдалося заробити 3,7 тис. грн. І таких як вона — сотні, а то й тисячі.
“Заплатили мені замість мінімалки (12 тис. грн) всього 500 злотих (3,7 тис. грн)! Працювала з 6.30 до 16.30. За переробку ніхто не доплачував. Працювала швачкою. Шили тільки дрібні партії, змушували постійно переробляти”, — розповідає виданню жінка.
Після невдалого місяця роботи Олена вирішила шукати інше місце. За 200 злотих (1,5 тис. грн) їй “продали” вакансію в одному з кафе. Працювати доводилося без вихідних. “Жила зі знайомою в кімнаті, де було ще 2 жінок. Дуже просила вихідний. Два тижні так попрацювала і зрозуміла, що не можу. Ні за які гроші. Мені переслали квиток і поїхала. Обіцяли за ці два тижні заплатити, але досі чекаю”, — розповідає українка.
Щоправда, є й успішніші приклади. Так, Євген кілька років поспіль проводить по три-чотири місяці у Польщі. Після всіх витрат (харчування, проживання) додому привозить близько 25 тис. грн. При цьому працювати у полі доводиться з раннього ранку і до вечора. Чим більше збереш ягід, тим більше заплатять.
“На автобусах привозять, на автобусах відвозять. Один вихідний — у неділю. Жив минулого разу із двома жінками. Вони мені в матері годилися, так що, мабуть, у них материнський інстинкт прокинувся. Готували і на мене. Взагалі почуваєшся рабом. тебе привозять, відвезли, разом із дорогою працюєш по 12 годин на день. Спиш як убитий — все болить”, — ділиться враженнями українець. Незважаючи на це, відмовлятися від заробітків хлопець не планує.
На спеціалізованих форумах зустрічаються сотні повідомлень від українців, які відпрацювали в Польщі і так і не отримали гроші, а місцеві правоохоронці регулярно затримують сучасних “работорговців”. Наприклад, як повідомляє Морський відділ прикордонної служби Польщі, в кінці минулого року у торгівлі людьми звинуватили 42-річного чоловіка. Разом із подільниками він знаходив українців та жителів інших країн, запрошував на роботу, а потім забирав паспорт, бив і відправляв на будівництва. Зароблені гроші залишав собі.
“Згідно з результатами розслідування, 42-річний чоловік організував примусові роботи, під час яких залякував працівників, принижував їх, ображав і навіть бив. Часто також використовував критичне становище приїжджих, які не мали засобів до існування, і мали розраховувати тільки на зарплату”, — йдеться у повідомленні прикордонної служби.
За оцінками слідства, від работорговця постраждали 540 осіб. Їм не заплатили за виконану роботу в сумі близько 4,5 млн злотих (34,1 млн грн).
Українці стають дешевою робочою силою для Польщі та інших країн Європи, водночас на власному ринку праці спостерігається дефіцит робочих кадрів. Міністерство освіти слюсарів і зварювальників включило до переліку професій “державного значення” — їх просто не вистачає.