Про жарти, студентську драбину до гумористичного Олімпу та проблеми на українських стенд-ап майданчиках – Андрій Озарків, стенд-ап комік та адміністратор студентської “Ліги Сміху” м. Львова.
В Україні, на перший погляд, жарти – це суміш “бородатих” анекдотів і тих, хто намагається їх пояснити, коли сміється з них лише твоя мама і п’яний стрийко. Насправді ж, процес на місці не стоїть, і гумористичні оргазми стають річчю звичною, якщо знати, де шукати і в кого просити задоволення.
У Львові локацій для самовираження з кожним роком стає все більше. Починаючи від студентських “Ліг Сміху” та закінчуючи майданчиками в підвалах. І тут, на відміну від в’язниць Північної Кореї, виходів із ситуації дуже багато, тож веселі хлопці та дівчата мають можливість творити, вигадувати та робити щось справді круте. Тож і не дивно, що в залах все рідше порожньо, на відміну від душ тих, хто любить спойлерити кінцівки серіалів.
Розкажи, в чому сьогодні полягає найбільша складність в написанні жартів, і чому теми, в більшості, залишаються незмінними?
Раніше, безумовно, було легше, хоч тоді теж був Інтернет. Зараз набагато важче: з’явилися меми, вайни, скетчі, і придумати щось справді оригінальне дуже складно. Єдине незмінне – це теми. Є речі, які завжди залишатимуться актуальними, вони близькі кожному, просто змінюються погляди щодо них. Тому людям таке й не набридає. Якщо брати стенд-ап, то там фішка у тому, що ти розповідаєш про особисті переживання, власне ставлення. А все життєве люди “хавають”, і так буде завжди.
У чому найбільша відмінність між стенд-апом і виступом із командою? Розкажи про цікаві казуси.
Для початку, різниця у форматі, це зовсім різні речі. Треба зауважити й те, що в стенд-апі можна виступати із “матами”, давати додаткові жести. В Лізі цього не треба.
У принципі, публіка у нас вихована, тому люди не витворяли нічого. У Львові, чогось, що б дуже запам’яталося, теж не було, але до прикладу, у Сочі на фестивалі котики і коні могли легко нагадити на сцені під час виступу, це трохи кумедно.
Сьогодні модно жартувати на різні “заборонені” теми, це розряд релігії, насилля і т.д. Чому у Лізі цього майже немає? І чи були випадки, коли команди всупереч порадам чи дозволам виступала із своїм – сумнівним матеріалом?
Ми всі вчимося і граємо на перспективу. Гумор має бути якісним, а специфічні теми – це не показник. Такі жарти треба “присікати”, завжди потрібно йти до найвищого.
Звичайно, що були. У нас зараз працює три редактори, і фізично люди не можуть “вловити” всього. Бувало, думаєш, як пропустили такий жарт, але це вже на ризик команди, і, зазвичай, цей ризик не виправдовує надій. Дехто любить сперечатися, що їхній гумор сподобається, але дуже часто такого не стається. Плюс в тому, що таким чином люди програють у суперечках пляшки коньяку.
Тобі колись було соромно за те, що ти почув зі сцени?
Одного разу була команда, яка показувала мініатюру про пораненого хлопця… Ми трохи абстрагувалися з того всього, у нас війна в країні. По-перше – таке не смішно, по-друге – не доречно.. Тай взагалі, жарти про війну для мене табу. Краще вже розповідати про щось актуальне і сприйнятне.
Чи бувало таке, що публіка не розуміла деких жартів, або й взагалі, відмовлялася сприймати? З чим це пов’язано?
У нас люди поки що не готові сміятися з себе. Можливо це через ментальність, можливо просто ще надто рано. Треба бути дуже обережним, якщо ти жартуєш про феміністок чи веганів, інколи вони навіть стають агресивними через слова, сказані зі сцени. У тій самій Америці до цього ставляться легко, але не в нас. Варто навіть згадати, що там гумор набув популярності в середині минулого століття, в Україні ж команди почали з’являтися в 90-х….Має пройти час.
Які перспективи в житті людини, котра почала займатися гумором?
Ти граєш в універі, потім студка, потім регіоналка, а потім на фестивалі в Одесі можеш потрапити в гала концерт Ліги сміху, і якщо тобі пощастить, ти потрапиш у сезон телевізійної версії гри. Між тим всім виробляєш собі дикцію, знаходиш власний стиль, тому ти вже можеш виступати на різних івентах чи вечірках. Більшість стають або акторами, або сценаристами, менеджерами або ведучими. Останній шлях найлегший і, схоже, що найбільш оплачуваний. Але якщо ти ведучий і не займаєшся стендапом, чи акторською майстерністю, чи авторською роботою, то ти не розвиваєшся.
Рідко коли хтось повністю задіяний в сферу гумору. У нас більшість займаються й чимось іншим окрім виступів, є айтішники, викладачі, і ще багато інших.
Що робити, якщо ти поки що не смішно жартуєш, але хочеш виступати?
Студентська Ліга це майданчик для того, щоб ти виступав, наробляв собі матеріал і набирався досвіду. Ми стараємося не відсікати нікого, все залежить від людини. Хто хоче грати і писати – той пише і співпрацює. Чим більше ти робиш, тим більше тобі повертається сторицею. Є люди, які мають талант, харизму, а є ті, які багато працюють. І часто виділяються саме другі, бо без постійної роботи над собою та харизма зникає.
Ав. Юля Різничок