Доброволець Сергій Кнутов із Броварів вижив після влучання в обличчя гранати РПГ-7.
Обличчя 30-річного Сергія не зовсім симетричне. Кутики правого ока і губи дивляться вниз. Під щелепою проходить великий шрам. Шия з правого боку наче обпечена. Це тільки видимі сліди важкого поранення, яке пережив боєць 72-ої бригади. Інші сліди ховаються під волоссям, брюками, рубашкою.
Сергій став першим важким пораненим бригади, коли вона зайняла позиції на авдіївській промзоні. У лікарню його везли з хвостовиком гранати, який стирчав з шиї пораненого. До цих пір він проходить лікування, його оперували не тільки українські лікарі, а й канадські спеціалісти, які нещодавно приїздили в Україну. Але найкращим для себе Сергій вважає київського хірурга Ігора Федірка, який, власне, і намагається поліпшити ситуацію.
“Я постраждав 24 грудня 2016 року, в перший день так званого різдвяного перемир‘я, за декілька днів до своєї відпустки, – говорить Сергій Кнутов. – Друга рота нашого батальйону стояла на місці розбитого колись елітного ресторану “Царская охота”. А мій взвод зайняв позицію під назвою “Фестиваль”. Це правий фланг промзони.
Так ось. Оголосили перемир’я, ми отримали заборону на відкриття вогню. Зранку, в 7.15 , я взяв тепловізор і пішов на наш спостережний пункт, не засвічений ворогом. Тижні два-три тому у мене там була дуель з гранатометниками. На нашій позиції стояло ДШК. Сєпарські РПГшники намагалися розібрати мої точки. Це мало такий вигляд: відпрацював з кулемета і відразу лягаєш на станіни, бо тебе накривають з двох-трьох точок одночасно. Потім відходиш, хвилин п’ять чекаєш, перезаряжаєш і знову.
За день до цього накривали так, що я не міг відійти з позиції, якби не боєць з позивним Кащей, Сергій Ліщук, який мене прикрив. Із-за того, що дистанції короткі, такі рикошети літали. Веселе було життя. Якраз коли мене прикривав Кащей, три РПГ прилетіли по мені. Контузило нормально, шкіру на переносиці подряпало рикошетом пулі. Рвануло так, що Серьогу відправили на шпиталь.
І от після цього наступного дня оголосили повне припинення вогню. І от я на спостережному пункті подивився у тепловізор, поклав його поряд – і все. Отямився на четверту добу.
Як це було? Я просто заснув міцним класним сном. Так спиш, коли сильно втомлюєшся. Я просто виключився. Спав класно, без снів, кайфував від сна.
На четверту добу вийшов з коми, повиймав всі трубки, які були в мені, бо все заважало. Дуже хотів пити… Після цього мене прив’язали до ліжка. А потім я побачив над собою обличчя мами і двох сестер. Спитав їх: “Що ви робите в Авдіївці?” Вони відповіли, що я вже давно в Дніпрі, в “Мєчці”…
Перший час мені вколювали знеболюючі, морфій. А потім лікарі зрозуміли, що у мене перебиті нерви і я не відчуваю болю, перестали давати сильно діючі ліки. Мені тоді більше боліли поранені рука і нога, ніж обличчя, шия…
Деякий час мене харчували через ніс за допомогою зонду. Сам я їсти не міг, бо в шиї у мене була випалена дірка. Тепер на тому місті немає ані жил, ані м’язів. Це основна причина, чому мене не можуть далі оперувати. На це місце не можна нічого пересадити, тому що шкіра просто згниє. Зараз те, що видно, – це пересаджена з ноги шкіра, яка закриває рану. Щелепної кістки у мене немає, була роздроблена і черепна. Під оком цілу низку уламків закріпили пластиною.
Також була перебита рука, зламане зап’ястя. Чотири дрібних уламки залишаються в нозі. Це такі дрібниці, що їх навіть не діставали. Вони закапсулювалися вже, не заважають. Якщо почнуть діставати метал, то лікарі нароблять більше біди, ніж є. Уламки зупинилися близько від нервів, тому оперувати мене небезпечно.
Із коми я вискочив дивом. Мій стан був таким важким, що лікарі вже попередили рідних, що наступного дня відключать апарати, які підтримували моє життя. Один за мене дихав, а другий перекачував кров. У мене ж серце стало відразу після поранення. Ромашка, наш лікар, по дорозі його заводила.
Я помер. Мене мертвого везли в Мєчнікова. Там зробили три уколи адреналіну, завели серце і підключили до апаратів. Лікарі пояснювали рідним: якщо на третю добу не прийду до тями, мозок почне помирати. Всі інші дії не будуть мати ефекту. А я взяв і проснувся. І такий – пити хочу!”
P.S. Сергій не просив про допомогу. Але вона йому необхідна постійно. Тому залишаємо номер картки Ощадбанку пораненого бійця: 5274100003934151