На Житомирщині, поблизу села Шумськ, пошуковці знайшли масове поховання цивільних людей, вбитих близько 100 років тому радянською владою.
Про це розповів Громадському радіо голова ГО “Історико-патріотичне об’єднання “ПОШУК” Олександр Ловинюк.
“Дуже багато дітей. Зі 170 осіб – близько 120, напевно, дітей. Діти різного віку, починаючи від немовлят і закінчуючи такими 13-15 років” – зазначив Олександр Ловінюк.
“Зателефонували хлопці, які займаються пошуком монет, сказали, що шукали монети і наткнулися на кістки. Ми оперативно приїхали. Те, що побачили, коли почали копати, це був жах просто. Вони заколоті багнетами, проколоті шаблями, сокирами. Там такі пошкодження – кістка перерубана навпіл, на голові від шабель удари, де за раз не вбили, добивали, скроні пробиті. Дуже багато дітей. З 170 осіб — близько 120 напевно дітей. Діти різного віку, починаючи від грудних і закінчуючи такими 13-15 років”, — розповів пошуковець.
Він додав, що з точки зору археологічної, більша частина цих поховань, це дійсно жертви якихось подій, дуже жахливих, трагічних, вони загинули насильницькою смертю і їх приступали землею, щоб ніхто навіть не знав і не здогадувався про це.
Пошуковці вважають, що трагедія сталася 100 років тому, і масове вбивство цивільного населення пов’язане із продзагонами, які допомагали встановлювати радянську владу в Україні: жителів сіл брали у заручники, щоб змусити віддавали продовольство.За залишками черепів та зубами пошуков ці виявили, що усі загиблі — це жінки, діти та чоловіки літнього віку.
“Версія первісна, яку ми припустили, що це жертви більшовицького терору. Вона підтвердилися й документально. Були знайдені в архівах документи, доповідні записки, писало місцеве ЧК до Києва нагору з приводу безчинства продзагону на території села Великий Шумськ. Датуються ці записки груднем 1919 – січнем 1920 року. Більшовики відбирали все, що вони заробили, тому, природно, люди бралися за зброю, жінки цього робити не могли, жінки залишалися вдома, чоловіки йшли воювати. Але прийшли комуністи і взяли в заручники. Всі, хто не здав зброю, або не здав продовольства, вони всі були ось тут”, — зазначає Олександр Ловинюк.
Пошуковець Андрій Савчук додає:
“Вони одночасно не могли загинути і в мирному житті. За ознаками, на кістках було виявлено, що вони загинули дуже жорстоко від різної рублячої або колючої зброї. Люди були заручниками, які бралися більшовиками для того, щоб чоловіки цих родин, які воювали проти більшовиків та встановлення радянської влади, припинили чинити опір. Або ж для того, щоб змусити селян здавати якомога більше продовольства”.
Нині пошукові роботи тривають, історики також спілкуються зі старожилами, які могли б чути щось про цю трагедію. Згодом пошуковці планують перепоховати загиблих на цвинтарі у селі Сінгури, а на місці масового вбивства встановити дубовий хрест.
