На початку ХХ століття, як і зараз, у світі було неспокійно. Троїстий союз і Антанта активно готувалися до війни за переділ територій і сфер впливу, яка почалася у 1914 році. Для українців ця війна, що увійшла в історію як Перша світова, стала братовбивчою у прямому сенсі слова. Адже українські землі належали до Російської та Австро-Угорської імперій, які входили у ворожі військово-політичні об’єднання. Таким чином, українці з Наддніпрянщини й Волині на лінії фронту вбивали українців з Галичини і Закарпаття за інтереси своїх гнобителів.
У 1917 році в Російській імперії почалася революція, внаслідок якої було повалено самодержавство. Ця подія стала поштовхом до активізації боротьби українців за відновлення державності.
Однак тогочасна українська еліта, яка сформувала Центральну Раду – представницький орган, що мав у майбутньому стати парламентом молодої республіки – у своїй більшості оглядалася на Росію і не ставила вищої мети, як здобуття автономії. Лише захоплення більшовиками на чолі з Лєніним влади у Петербурзі і їхня воєнна агресія проти України змусили ту еліту до рішучих дій.
Таким чином, 22 січня 1918 року Центральна Рада ухвалила свій IV Універсал, який визначив Українську Народну Республіку самостійною, незалежною, вільною державою українського народу. Цим актом було створено виконавчий орган республіки – Раду народних міністрів. Творці Універсалу, більшість з яких становили відірвані від реалій мрійники-соціалісти, незважаючи на наближення ворога до столиці України, прийняли самовбивче рішення про заміну постійної армії народною міліцією…
Також було доручено виконавчому органу влади провести вибори народних рад – волосних, повітових і місцевих. Універсал установив монополію торгівлі, контроль над банками, підтвердив закон про передачу селянам земельних ділянок без викупу, прийнявши за основу скасування власності і соціалізацію землі.
Цей документ зобов’язав Раду народних міністрів продовжувати розпочаті переговори з центральними державами аж до підписання миру і закликав усіх громадян УНР до боротьби з більшовиками.
Невдовзі, за військової підтримки вчорашніх ворогів, а тепер союзників – німців та австрійців – територію УНР було очищено від московської червоної чуми. Але дні “беззубої” еліти вже були пораховані – у квітні того ж року Центральна Рада, неспроможна організувати державну систему правління, впала. До влади, спираючись на підтримку заможних верств населення і німецько-австрійського військового контингенту, прийшов колишній генерал царської армії Павло Скоропадський, який запровадив в Україні монархію.
До осені 1918 року розпочалися революційні події в Німеччині та Австро-Угорщині, які призвели до їх капітуляції і завершення Першої світової війни. В результаті цих подій на території Галичини, Буковини і Закарпаття українці проголосили Західно-Українську Народну Республіку, яка одразу ж була змушена вести кровопролитні бої проти польських та румунських загарбників.
В той же час колишні керівники УНР, за підтримки Осадного корпусу Січових Стрільців полковника Євгена Коновальця, повалили режим гетьмана Скоропадського та встановили правління Директорії УНР.
І знову 22 січня – тепер уже 1919 року – відбулася знаменна подія в історії України. Того дня на Софійському майдані в Києві Директорія УНР проголосила Акт Злуки, тобто об’єднання Української Народної Республіки і Західноукраїнської Народної Республіки в єдину соборну Україну.
Цікаво знати, що Акт Соборності у Києві розпочав своїм привітанням представник Української національної ради, голова Галицької делегації Лев Бачинський, а новопризначений заступник міністра зовнішніх справ УНР (до того – міністр внутрішніх справ ЗУНР) Лонгин Цегельский зачитав заяву президії УНР і Державного секретаріату про волю ЗУНР об’єднатися в єдину Українську соборну державу. Цю заяву всі учасники сприйняли довготривалими оплесками. До речі, правнуком Лонгина Цегельського є відомий в Україні і поза її межами політичний діяч сьогодення Олег Тягнибок – лідер ВО “Свобода”.
Наступним на площі перед Софійським собором тоді виступив голова Директорії УНР Володимир Винниченко, а текст Універсалу Соборності виголосив професор Федір Швець. Після цього архієпископ Агапіт відслужив із духовенством молебень у намірах українського народу й Української держави. Відбувся військовий парад галицького легіону Січових стрільців, якими командував полковник Євген Коновалець.
Акт Злуки вперше проголосив незалежну соборну національну державу Україну, став могутнім виявом волі українців до етнічної й територіальної консолідації, свідченням їх самоідентифікації, становлення політичної нації. Ідея соборності українських земель набула державного статусу. Саме цей Акт сьогодні є нашим оберегом від зазіхань західних сусідів на територіальну цілісність незалежної України, бо від північно-східних сусідів захистить лише меч у вправних руках українського воїна.
Пам’ятаючи про ці надважливі в нашій історії події столітньої давнини, що по праву мають відзначатися щороку 22 січня на державному рівні як День Незалежності і Соборності України, слід зі скорботою згадати 22 січня 2014 року, коли на четвертий день після того, як Євромайдан став вогненним Майданом, загинули перші герої Небесної сотні – українець Юрій Вербицький, білорус Михайло Жизневський та вірменин Сергій Ніґоян…
Вони загинули за Українську Самостійну Соборну Державу, за соціальну і національну справедливість, за перемогу світла над темрявою.
Українці, заради майбутнього ваших дітей, заради пам’яті загиблих у столітній війні за утвердження здобутої у 1918 та об’єднаної у 1919 роках Української держави, заради миру на землі – припиніть дріб’язкові чвари, забудьте обра’зи і готуйтеся, бо нас чекають великі випробування!
SI VIS PACEM, PARA BELLUM.
Іван Вовк, головний редактор Інформаційний часопис МОУН