150 років тому народилася Леся Українка: цікаві факти про поетесу

0
427

Цього дня, 150 років тому, у Новоград-Волинському народилася видатна українська поетеса та письменниця Лариса Косач, відома світові як Леся Українка. “Радіо Свобода” підготувало низку цікавих фактів про письменницю, які змусять подивитися на неї по-новому.

Про це пише “Цинічний Львів”.

1. Леся Українка протистояла російському імперському колоніалізму

Леся Українка вважала, що “братні народи” просто сусіди”, які не мають спільних інтересів і їхнє майбутнє – жити окремо.

Письменниці було часто нестерпно повертатися із поїздок Європою в Російську імперію, в “се тюремне життя”. Через цензурний та жандармський нагляд Лариса Косач навіть думала зректися російського громадянства й отримати австрійське: “Готова б хоч в абіссінське (Ефіопська імперія ‒ ред) горожанство перейти, аби не бути російською підданою, бо підданства того зовсім не вважаю ні за яку національну ознаку (скоріше за національне нещастя”). Леся Українка писала, що Відень був так само чужий їй, як і Петербург. Громадянство вона так ніколи і не змінила.

В січні 1907 року Лесю Українку, її сестру Ольгу та інших українських діячів без жодної формальної причини арештували. Письменниця разом із сестрою потрапила до камери, де сидів Борис Грінченко. Він пригостив їх домашнім молоком та котлетами. Протримавши ніч, Лесю та Ольгу відпустили.

Леся Українка жорстко критикувала Володимира Винниченка, коли його російськомовні переклади творів почали масово з’являтися у видавництвах: “Двоязичність його літературної діяльності […] здається мені тепер (в момент гострого ставлення нашої справи) принципіально шкодливою”.

2. За життя не вважали найкращою жінкою-письменницею

Сучасники дорікали Лесі Українці, що та писала багато драм на раньохристиянські та античні теми, і вимагали більше творів про українську історію. Але насправді, коли Леся Українка писала про Грецію, завойовану Римом, то під Грецією мала на увазі Україну, а в драмі “Вавилонський полон” говорила про поневолений український народ, який мусить пройти випробування й вистояти. Леся Українка брала історичне тло, але говорила про свій час.

Більшість сучасників цього не розуміли, говорить літературознавиця Віра Агеєва та додає, що так письменниця також створювала підвалини для входження української культури в європейську: “Леся Українка ‒ найпослідовніше, напряму, без російського посередника, під’єднала нашу культуру до двох засадничих, ціннісних моделей європейської цивілізації ‒ християнства й античності”.

Письменниця одна із перших почала виводити українську літературу за межі побутових тем, які часто обмежувалися селом. Критикувала за це твори визнаних тоді Панаса Мирного й Івана Нечуя-Левицького.

 

3. Багато подорожувала європейськими столицями

Лікуючись та подорожуючи, Леся Українка побувала у багатьох європейських столицях. Наприклад у Відні разом із мамою вона любила за обідом випити пива та почитати німецькі газети, а ввечері відвідати опери Вагнера чи Верді.

Потрапивши до столиці Австрійської імперії в розпал виборів, Леся побачила “кращий світ, вільніший”: “Мені незвичайним був самий факт, що ось-то люди можуть собі зійтись, де хочуть, говорити, як хочуть, змагатися про справи своєї країни”.

А у Берліні Леся Українка скуповувалася у модних бутіках та відвідувала вистави популярного тоді драматурга Гауптмана. Вона носила металевий апарат на хворій нозі, тому багато гуляти німецькою столицею не могла. Тому перетворила свою лікарняну палату на бібліотеку, скупивши безліч літературних новинок: ” І й так вже голову сушу над тим, що мені робити з сею всею літературою: покинути жаль, брати з собою неможливо, – родичі пишуть, щоб нічогісінько не везти, бо – не довеземо”.

Таким можливостям Леся Українка завдячувала своєму батьку ‒ юристу Петру Косачу. Він походив із давнього шляхетсько-козацького роду та обіймав високі чиновницькі посади. У 1899 році він отримував близько 2 500 рублів на місяць ‒ величезні кошти на той час.

У родини Косачів були маєтки у Волинській, Чернігівській та Полтавській губерніях та будинок у Києві. Саме Петро Косач спонсорував перші збірки віршів своєї доньки. Через російську цензуру до 1904 року вони видавалися лише в Австрійській імперії ‒ на Галичині.

Матір Лесі Українки ‒ відома письменниця Олена Пчілка ‒ походила із дрібної шляхти та була дуже впливовою серед української інтелігенції. Її брат – визначний український політичний діяч Михайло Драгоманов – був для Лесі Українки провідником в європейський інтелектуальний світ. Рік, який вона провела в його домі у Софії, ‒ був одним із найкращих у її житті.

Родина Косачів була одним із центрів українського національного руху.

4. “Слабосила хвора дівчина”

Лариса Косач жила та творила, ігноруючи невиліковну недугу ‒ туберкульоз кісток, а згодом ще й хворобу нирок. Це завдало їй тяжкого болю та змушувало подовгу їздити на курорти, відтягуючи неминуче. Але письменниця обурювалася, коли її вважали за “хвору, слабосилу дівчину”.

Саме такий образ закріпився за нею після статті Івана Франка. Він насправді не хотів образити письменницю, а навпаки ‒ ставив її в приклад чоловікам за сміливу та запальну громадянську лірику. “Хто вам сказав, що я слабка, що я корюся долі?”, ‒ відповість ображена письменниця через майже 15 років Франкові, з яким мала теплі відносини.

У радянський час значення творчості Лесі Українки нівелювали. Образ “хворої, знесиленої дівчини у вінку” намертво закріпили за письменницею. Так її маргіналізували як жінку та українку.

5. “Подруга пролетарів”

Просунуту європейську інтелектуалку, яка знала 10 мов, читала іноземні дисертації, вивчала в оригіналі давні літературні пам’ятки та відкидала культурну “місію” Росії, в радянський час перетворили на “народну борчиню” та “друга пролетарів”.

Знамениті , “Досвітні вогні” ‒ це не передвісник пролетарської революції, а початок українського національного відродження, говорить літературознавиця Віра Агеєва, а “люди робочі”, ‒ про яких згадує Леся Українка у вірші, не тільки робітники на заводах, а й всі, хто просто працює заради цього.

“Майже всі адресати листів Лесі Українки, які дожили до 1917 року, пішли творити УНР. Наприклад, її найближчі друзі Людмила Старицька-Черняхівська і Іван Стешенко були членами Центральної Ради. Чоловік Климент Квітка став заступником міністра юстиції УНР. Леся Українка також багато й тісно спілкувалася і співпрацювала з Михайлом Грушевським”, – зауважує літературознавиця.

Драма “Бояриня”, в якій напряму йдеться про українсько-російські стосунки у радянський час довго була забороненою.

У 1930-х роках, коли Лесю Українку більшовики вперто називали другом робітників і ставили їй пам’ятники, її чоловік сидів у ГУЛАГу, наймолодша сестра Ізидора Косач рубала ліс в ОНЕГЛАГу, а близька подруга Людмила Старицька-Черняхівська загинула в телячому вагоні по дорозі на заслання.

6. “Читати його не можна”‒ Леся Українка про “Капітал” Маркса

Леся Українка прихильно ставилася до тодішніх модних серед прогресивної інтелігенції соціально-демократичних рухів, але до жодної партії не входила. Серед її кола було немало марксистів, але в самої письменниці було негативне ставлення до “Капіталу”.

“Читати” його не можна, ‒ писала Леся Українка своїй сестрі, ‒ чим далі читаю, тим більше розчаровуюсь: я не бачу тієї “строгой системы”, про яку говорять фанатики сеї книжки, бачу багато фактів, чимало дотепних гіпотез і ще більше просто дотепів, але багато зостається для мене темного, невиясненого, недоговореного і в науковій теорії, і в практичних виводах з неї. Ні, видно, се novum evangelium (нова євангелія ‒ ред.) все таки потребує більше безпосередньої віри, ніж у мене єсть”.